Ходільці - Василь Биков

тепер багато вільного часу, почали розробляти мову німих. Особливо охочою до цього стала молодь. Минуло півроку, і в селищах ночами у полі чи в морі під час риболовлі почали лунати голоси, вимовлятися слова. Німі переставали бути німими. У великій таємниці від поліціянтів та вертикальників зберігали у пам’яті три слова глухонімого. Тих слів боялися, немов зарядженої зброї, пам’ятаючи, що заряджена зброя часом стріляє. Це розуміли й німі, і підсьорбувачі, і навіть усі говіркі. Останні не дрімали. Поруч із палацом було терміново збудовано в’язницю, немов бджолиними стільниками поділену на крихітні комірчини-камери, до яких саджали німих, щоб ті не розмовляли. Було створено розгалужену Службу Безпеки (СБ), яка вербувала стукачів. Стукачам платили горнятком кукурудзи за кожен донос — у голодний час це була чимала платня, і тому стукачів не бракувало. Тим більше, що їхня праця мала цілком легальний характер, і всі вони були об’єднані у Спілку Стукачів (СС). Для подальшого вдосконалення праці вертикальників останні отримали нову геометричну назву — ДІАГОНАЛЬНИКИ — і довічний службовий статус. Поліціянтам на 30 сантиметрів подовжили бамбукові кийки і на 5 сантиметрів підняли передки кашкетів, щоб навіть недомірки виглядали незгірш за гігантів. На кредити міжнародних банків було закуплено зброю масового ураження і комп’ютерну техніку. Для її обслуговування прибули кадри з колишніх соцкраїн, звідки через тамтешню кризу почався неупинний відтік мізків. Ці зухвалі фахівці взялися до дослідження останньої у світі недослідженої проблеми — взаємозалежності демагогічної влади й дикунської мови. Десятками європейських, азіатських, африканських і полінезійських мов аналізувалися ті три магічні слова, які вбили чотирьох поліціянтів. У цій математичній непропорційності полягала наукова загадка сторіччя.

Однак час минав, а результатів від тієї праці не було жодних. І тоді Служба Безпеки Великого Демагога (СБВД) довідалася, що ті вчені різних наук насправді всі як один є спеціалістами з континентальних ракет (СС-20) та комплексів «Тополя». Пречудово розуміючись на владі та ракетах, вони майже нічого не розуміли у мовах, тим паче, у мові німих. Розлючений Великий Демагог прогнав їх геть усіх із острова, залишивши тільки одного — найщирішого й найсумліннішого молодого ракетника (який у тому сам признався) на посаді звичайного шофера, але з зарплатою в доларах. Через рік, одначе, з’ясувалося, що цей ракетник-шофер ніякий зовсім не ракетник і не шофер, а кадровий полковник радянського КДБ. Великий Демагог власноручно відрубав йому голову.

Серед німих також знайшлися розумні люди, до них потрохи приєдналися декотрі звільнені з палацу. Було сформовано таємну опозицію до влади. Вона породила підпільний мовно-науковий гурток, який почав працювати над вивченням можливостей знаменитого прокльону — звичайно ж, із метою повалення демагогічного режиму на острові. Було встановлено, що той, хто міг з погибельним для влади наслідком викрикнути ті слова, сам також обов’язково гинув. Чи, може, ті слова приходили до нього в передчутті загибелі? У цьому й полягала головна для гуртка проблема. Пожертвувати собою був готовий багато хто, але ніхто не хотів жертвувати собою марно. Справа була дуже складною, тож гуртківці вирішили вдосконалитися структурно. Найперше вони перейменували гурток на Колегіум. Було обрано Генерального Лідера (ГЛ), п’ятьох віце-лідерів (ВЛ) й одинадцятьох головних спеціалістів (гс). Всі інші стали просто спеціалістами (пс). Усі вони, щоправда, працювали, послуговуючись заморською мовою. Власна перебувала у стані розробки. Справа їхня ускладнювалася ще й тим, що розроблювачі належали до різних діалектно-німих груп, кожна з яких наполягала на власному німому діалекті у вигляді певного набору вигуків і жестів. Довго сперечалися. Була навіть пропозиція замість віртуальної проблеми мови приступити до реальної розробки нового сорту проса. У результаті Колегіум розколовся на просяників і мовників. Мовники, дяка Богу, на той час усе ж таки становили більшість.

Саме з пропозиції останніх на третій рік було вирішено задля швидшого просування справи трохи змінити порядок слів у знаменитому прокльоні, бо речення, вимовлене глухонімим, не дуже пасувало до національної традиції мовчання. Навпаки, воно руйнувало ту традицію, що вже було аж надто непатріотично. Після довгого обговорення фраза почала звучати так: «Чи не хотіли б ви трішки здохнути?» Знайшовся і сміливець, який, не зволікаючи, викрикнув її перед палацом в обличчя найлютішого й найбільш ненависного офіцера поліції. Та чомусь той офіцер не впав на землю, а дістав пістолета найновішої модифікації і застрелив зухвальця. У Колегіумі ледве пережили розчарування і знову вирішили змінити порядок слів. Важливо було якщо не знищити поліціянта, то хоч би зберегти життя людини, яка фразу промовлятиме — все ж таки в Колегіумі сиділи гуманісти. Магічний прокльон тепер побудували таким чином: «Будьте ласкаві коли- небудь померти». Звичайно, форма прокльону змінилась, але сенс залишився попередній — і це було найважливіше. На фразу цю покладалась велика надія, тож її було швидко промовлено найрозумнішим і найосвіченішим членом Колегіуму. Але знову трапилась несподіванка: жоден із гнобителів не упав, хоча й зухвальця теж не вбили. Навіть кийком не відлупцювали. Взагалі-то, всім у Колегіумі це сподобалось, бо людина лишилася жити. Вперше операція відбулася без втрат, а це вселяло надію. І провіщало майбутні перемоги.

Як не дивно, в палаці на це ніяк не відреагували. Згідно з чутками, яким інколи вдавалось просочитися звідти, через втрату мовної спроможності Великим Демагогом, у якого від перенапруги паралізувало язика, найближчим часом очікувалось прибуття Нового, Найбільшого Демагога (ННБД), а його політика у мовному питанні досі залишалась невідомою. Коли ж він невдовзі приїхав, то відразу ж змінив статус Колегіуму — той набував легітимності й перейменовувався на Академію при Новому, Найбільшому Демагогові (АННБД) з новим завданням: створити насправді народну мову — німу за формою й демагогічну за змістом. Зворушені такою несподіваною про себе турботою, керівники Академії надіслали ННБД довжелезного факса, в якому присягались не шкодувати сил задля створення мови німих. А ще через деякий час було затверджено остаточний варіант прокльону глухонімого, який відтепер звучав так: «Нехай здохне той, хто виступає проти мови народу!» Право визначати негідника, якому призначалося здохнути, делегувалось Новому, Найбільшому Демагогові.

З нагоди такої історичної та вікопомної події увечері над палацом, поліціянтською казармою і в’язницею німого режиму було влаштовано святковий феєрверк.

Збіднілий, зневірений і понурий народ на острові потроху забув про свого глухонімого апостола та три його слова. І знову зробився німим.

Цього разу вже назавжди.