Степовий вовк - Герман Гессе
Отже, хто думає, що пізнав Степового Вовка й може уявити собі його жалюгідне, сповнене внутрішніх протиріч життя, той помиляється, він ще багато чого не знає. Не знає, що в житті Гаррі були й винятки (оскільки не буває правил без винятку й оскільки за певних обставин один грішник миліший Богові, ніж дев'яносто дев'ять праведників), проблиски щастя, що він часом як вовк, а часом як людина, міг вільно, спокійно дихати, думати й почувати, що навіть зрідка траплялися хвилини, коли вовк і людина вкладали між собою мир і так добре вживалися, що не тільки один спав, поки другий був на чатах, а й обидва підтримували один одного, додавали один одному сили. Як усюди в світі, в його житті теж інколи, вдавалося, все звичне, буденне, відоме, правильне ставило собі за мету просто на секунду перепочити, урватися й поступитися місцем незвичайному, диву, благодаті. Хтозна, може, ці короткі, рідкісні хвилини щастя скрашували гірку долю Степового Вовка, врівноважували його страждання, чи, може, навіть цих кілька годин великої втіхи виправдовували всі муки і були більше ніж достатньою винагородою за них,― це, знову ж таки, питання, над яким на дозвіллі можна думати скільки завгодно. Степовий Вовк також думав над ним і тільки змарнував час.
У зв'язку з цим треба сказати ще одне: є багато людей, схожих на Гаррі, особливо серед митців, усі вони мають у собі дві істоти, дві душі, в них є Божа й диявольська основа, тече материнська й батьківська кров, хист до щастя й хист до страждання в них живуть поряд у складному плетиві ворожнечі й миру, як вовк і людина в Гаррі. І ці люди дуже неспокійної долі часом у ясну хвилину свого життя відчувають таку глибоку, невимовну втіху, піна їхнього короткого щастя інколи здіймається так високо над морем страждання, розбризкується такими яскравими, сліпучими бризками, що ці миттєві спалахи зворушують і зачаровують інших людей. Так само, як коштовна, скороминуща піна щастя над широким морем страждання, постають і всі твори мистецтва, в яких окрема людина-страдник підіймається так високо над своєю долею, що її щастя променіє, мов зірка, і всім, хто її бачить, вона здається вічною, здається втіленням їхньої власної мрії про щастя. Хоч би як ми називали вчинки і твори цих людей, самі вони, власне, взагалі не живуть, тобто їхнє життя не має чіткої функції і форми, вони не герої, митці чи мислителі, як інші бувають суддями, лікарями, шевцями чи вчителями, їхнє життя ― це невпинний страдницький рух і горіння, воно нещасливе, сповнене тяжких внутрішніх протиріч, страшне й не має сенсу, якщо не вважати сенсом саме ті рідкісні переживання, дії, думки і твори, які спалахують над хаосом такого життя. У таких людей народжується небезпечна й страшна думка, що, може, все людське життя ― прикра помилка, завчасний, невдалий викидень праматері, шалена, жахлива, невдала спроба природи. Але в них постає й інша думка: що, можливо, людина не просто тварина, обдарована сяким-таким розумом, а дитина богів і їй судилося безсмертя. Кожна порода людей має свої особливості, свої пізнавальні ознаки, свої чесноти й вади, свої смертні гріхи. Особливістю Степового Вовка було те, що він належав до нічних істот. Він не любив ранку, боявся його, і ця пора дня ніколи не приносила йому добра. Вранці він ніколи не був у гарному настрої, в передобідні години ніколи не зробив і не придумав нічого доброго, не міг тоді сам радіти й не давав радості іншим. Аж після обіду він поволі теплів, жвавішав і тільки надвечір, у свої вдалі дні, міг плідно працювати, ставав рухливий, а часом навіть палкий і радісний. З цією особливістю була повязана і його потреба самоти й незалежності. Ні в кого не було такого глибокого й палкого прагнення до незалежності, як у нього. Замолоду, коли Гаррі був ще бідний і заробляв на хліб тяжкою працею, він волів голодувати й ходити обідраним, аби тільки зберегти хоч крихту незалежності. Він ніколи не продавав себе за гроші й достатки ані жінкам, ані можновладцям і сотні разів відмовлявся від того, що в очах цілого світу вважалося вигодою і щастям, аби тільки зберегти свою волю. Найдужче він ненавидів і боявся необхідності ходити на службу, твердо розподіляти свої дні й години і коритися іншим. Контори й канцелярії були йому гірші за смерть, а найстрашніше, що йому могло приснитися, була неволя в казармі. Усього цього він намагався уникати, часто йдучи на великі жертви. В цьому полягала його сила й доброчесність, тут він був незламний і непідкупний, тут виявлялася його дужа й простолінійна вдача. Та саме ця доброчесність найбільше спричинялася до його тяжкої, страдницької долі. З ним сталося те, що й з усіма: він досяг того, що було його найглибшою потребою, чого шукав і прагнув усією душею, але досяг у більшій кількості, ніж це корисно людині. Спершу те, чого він досяг, було його мрією і щастям, потім стало гіркою долею. Владну людину руйнує її влада, грошовиту руйнують гроші, послужливу ― служба, а шукача втіхи ― втіха. Так і Степового Вовка зруйнувала його воля. Він досяг своєї мети, завжди був незалежний, ніхто йому не наказував, ні до кого йому не треба було пристосовуватись, він сам вирішував, що йому робити, а що лишити. Бо кожна сильна людина неодмінно досягає того, до чого має справжній потяг. Та коли вже Гаррі
