Проби - Мішель Монтень
Якщо запитати когось з обложників фортеці: «Що вам у цій облозі?», він, звісно, відповість: «Анічогісінько, але я повинен подавати приклад іншим і слухатися, як усі, мого володаря. Я не шукаю ніякої особистої вигоди; що ж до слави, то я дуже добре розумію, яка жалюгідна часточка її може випасти на долю такої жалюгідної особи, як я; і я не відчуваю у собі ні пристрасті, ні озлоблення». Але погляньте на нього наступного ранку і ви виявите, що перед вами зовсім інша людина, що він весь кипить, бурлить і багровіє з гніву, стоячи у своїй лаві і готовий іти на приступ; цей блиск усюди блискучої криці, і вогонь, і рев наших гармат і барабанів вклали йому у жили таку непримиренність і ненависть. «Геть то безглузда причина!» — скажете ви на теє. Яка вже там причина! Аби збурити нашу душу, і не треба ніяких причин: безплотні і безпредметні образи неподільно володіють нею і збуджують її. Як тільки я беруся зводити надхмарні замки, як моя уява підносить мені радощі і втіхи, які по-справжньому зачіпають і веселять мою душу. До чого ж часто захмарюється наш розум гнівом і сумом, які насилають на нас якусь тінь, і ми віддаємося вигаданим пристрастям, що справді будоражать нам душу і тіло! Які тільки гримаси — подиву, сміху, бентеги — не викликають мрії на наших обличчях! Які судорожні рухи у наших членах і яке хвилювання у голосі! Чи не здається вам, що цей самотній чоловік бачить перед собою примарну юрму людей і веде з нею якісь перемовини, чи що він одержимий внутрішнім демоном, що не дає йому ні на мить спокою? Задайте собі запитання: де ж, власне, те, що викликало в ньому такі зміни, і чи є в природі ще щось, окрім нас, що живилося б пустотою і над чим вона була б всесильна?
Камбіз велів умертвити свого брата лише тому, що йому приснилося, нібито він мав стати перським царем, — а то був брат, якого він любив і якому завше довіряв! Аристодем, цар месінців, наклав на себе руки через сушу дрібницю, яку він вважав за фатальне передвістя, — він зробив це лиш через те, що з якоїсь невідомої причини вили його пси. А цар Мідас зробив те саме, стривожений і наляканий болісним сном, який йому примарився. Позбавити себе життя через сновидіння — це і справді цінувати його рівно стільки, скільки воно варте насправді!
А тепер вислухайте, будь ласка, як знущається наша душа над немічністю тіла, над його безпорадністю, над тим, що воно зазнає всіляких напастей і змін: вона і справді має підстави говорити про те все!
О, який був Прометей, ліплячи глину, невдаха!
Дуже недбало виконав він своє діло:
Творячи тіло, в мистецтві він духа не бачив,
Дух же мав стати клопотом першим творця.
Проперцій, III, 5, 7
Розділ VII
Про тягар високого становища
Не маючи змоги досягнути високого становища, пометімося йому. А втім, знайти в чомусь вади не означає очорнити; їх можна знайти в будь-якій речі, хоч би якою гарною і бажаною вона була, тим паче що у високого становища є та перевага, що його можна за власним бажанням знизити, і майже завжди є змога вибору вищого чи нижчого щабля: адже не з усякої висоти неодмінно падаєш, куди частіше можна щасливо спуститися. Здається мені, що ми взагалі схильні переоцінювати високе становище, так само як давати непомірну оцінку рішучості тих, хто на наших очах зневажив його, або ж запевняє, що сповнений до нього зневаги, або ж самохіть від нього відмовився. Само по собі воно зовсім не таке приємне, аби всяка відмова від нього розглядалася як диво.
Я вважаю за обтяжливі зусилля, потрібні на те, щоб перенести страждання, але не вбачаю ніякої доблесті в задоволенні скромною долею і в утечі від величі. По-моєму, це чеснота, якої я, не бозна-хто, досяг би без особливого напруження. Що ж сказати про тих, хто врахує і славу, супутню такій відмові, з якими може бути зв'язано більше честолюбних помислів, ніж із прагненням до високого становища і з радістю від того, що воно досягнуте? Адже честолюбство для свого задоволення часто обирає шляхи обхідні і незвичні.
Мужністю я озброююся переважно для терпіння, а не для досягнення якихось бажань. Їх у мене не менше, ніж у когось іншого, і надаю я їм не менше свободи і самоуправства. А проте мені і не спадало мріяти ні про державу і престоли, ні про велич, яку здобуваєш на такому високому становищі. Я на це не важуся, бо надто себе люблю. Якщо я і рвуся до росту, то не в висоту, і пристосовуюся до всього, що дому перешкоджає: я хочу зростати в тому, що мені доступно, досягаючи більшої рішучості, розважливості, привабливості і багатства. Але загальна шана, але могутність влади переважно діють на мою уяву. І, на противагу одній великій людині, я волію бути другим чи третім у Періґе, ніж першим у Парижі або принаймні, не кривлячи душею, посідати в Парижі радше третє, ніж найперше місце. Я не хочу бути ні такою жалюгідною і нікому невідомою істотою, щоб не доводилося вступати в суперечки з воротарем, ні через силу пробивати собі дорогу серед юрби, що обступає мене з великим обожнюванням. Мене й самою долею і особистими нахилами призначено до певного середнього становища. І всім своїм життєвим поводженням і починаннями своїми я показав, що завжди радше відступлюся, ніж стану перескакувати через щабель, визначений мені Господом Богом з народження.
Усякий справедливий стан є тим самим і справедливим і найзручнішим.
Бувши від природи обачним, я, в гонитві за щастям, шукаю не стільки висоти, скільки легкості досягнення.
Але якщо серцю моєму бракує мужності,
