Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
Сагайдачний подумав хвилю i каже:
- Гаразд! Вволимо твою волю. А може, ти нам так прислужишся, що козацтво тобi простить? Побачимо. Ти в розпуку не завдавайся. Бог милосердний, а його милосердя бiльше, нiж всi грiхи свiта. Бог був би помилував i Юду, коли б вiн був не покiнчив сам з собою. Ти вмий собi лице i перевдягнись з того лахмiття. Давайте йому яку одежу.
- Лише не козацьку, бо я недостойний її носити.
В тiй хвилi надплив сторожний човен, а з нього гукав козак, приклавши долонi до рота:
- Отамане! З полудня якiсь судна показуються. - Усi поглянули у той бiк, прикриваючи долонею вiд сонця.
На це схопився з землi потурнак i, мов кiт, полiз на щоглу галери, звiдсiля роздивлявся по полудневiм обрiю. Вiдтак зiсунувся на помiст i каже:
- Двадцять турецьких кораблiв пливе на нас вiд полудня, це турецький флот з Бургаса. Певно, якесь судно з Варни перекралося через вашу лiнiю i повiдомило в Бургасi, що у Варнi робиться. Вам треба зараз втiкати, бо з погруженими добичею суднами не устоїтесь.
Сагайдачний крикнув:
- Судна з гарматами в послiдню лаву, галери всередину i прямо додому!
- Моя думка iнша, отамане. Додому не допливете; вас здогонять i розiб'ють, їм на пiдмогу надпливуть судна з Хаджi-бея, а очакiвськi заступлять вам дорогу. Тодi всi пропадете, i шкода вашої працi i такої добичi. Вам треба ховатися у лиман Днiстра. Тамтуди великi турецькi судна не запливуть, а там побачимо, що треба нам далi робити.
- Хiба ж i нашi галери у лиман не запливуть?
- Цi запливуть, лише треба з них набору здiймити.
Така порада подобалася всiм.
Сагайдачний, приклавши руки до рота, закликав:
- У Днiстровий лиман! Невольникiв перебрати з галер на байдаки!
Поки це було переведено, ворожий флот став чимраз наближатися. Потурнак Iбрагiм полiз знову на щоглу.
- Це воєннi турецькi судна з гарматою. Видно турецьку коругву з пiвмiсяцем. Нам треба втiкати щосили.
Старшина пiзнала, що потурнак справдi освiчена i з морем ознайомлена людина, котра тепер може їм стати у пригодi. Сагайдачний у морських походах був новиком. А тут така велика вiдповiдальнiсть на ньому, прийдеться не лише життя втеряти, але i козацьку славу. Шкода стiльки працi, стiльки зусиль, такої гарної побiди. Турецький флот непремiнно йде на те, щоб це все йому видерти в такий мент, коли почував себе безпечним побiдником. Вiн задрижав. Тепер потурнак видався йому одинокою людиною, яка його з цiєї топелi може вирятувати. Яке щастя, що не дав його вбити. Вiн каже до потурнака:
- Ти, небоже, як бачу, неабихто. Поможи нам своєю радою, а Бог тобi простить, i козацтво прийме знову помiж себе. Про це вже я подбаю.
В потурнака начеб iнша душа вступила. Перший раз почув полегшу. Вже вiд цiєї сповiдi перед козацтвом блиснула в його душi надiя, що, може, вiн ще спокутує свiй грiх… Вiн осмiлився спитати Сагайдачного:
- Правда, отамане, що ти ще не бував у морських походах?
- Звiдкiля це знаєш?
- По твоїй ходi. Так моряки на помостi не ходять. Тобi все здається, що впадеш… Чи так?
- Нiде правди дiти…
- Коли я бачив тебе, пане отамане, при роботi, то я зараз пiзнав, чого ти вартий. Так хитро здобути Варненський замок, то не хто-будь може. На сушi ти показав себе неабияким ватажком. Але що iншого робити, як земля пiд ногами, а iнше, коли ми мiстимось на байдаку i пливем по водi. Я море знаю добре, бо перепливав його поздовж i впоперек i з козаками, i з турками. Тому я дуже радий з того, що можу тобi, мiй спасителю, тепер стати в пригодi. Бачиш, що я перший раз по довгiй-предовгiй душевнiй муцi зрадiв. У мене вступила надiя не на врятування мого життя, що ти менi пообiцяв, але на те, що зможу щось доброго перед смертю для козацтва зробити.
Iбрагiм став знову плакати i бити себе в груди.
- Та ти мене, небоже, переоцiнюєш, тобi треба знати, що не я сюди вiйсько привiв. Мали ми славного опитного отамана, вiн полiг пiд Варною лицарською смертю. Я був обозним, i на мене перейшло отаманство. Але дуже боюся, що тому не дам ради i що усе козацтво, i здобич, i слава наша потоне в морi.
- Не турбуйсь, отамане, все буде гаразд. Коли ми лише успiємо у лиман перебратись, поки нас турки догонять, тодi ми дiло виграли. У Днiстровiм лиманi лежить гарний острiвець не менше Малої Хортицi. Там є багато i звiра, i риби, i дерева.
- Нам прийдеться стiльки народу виживити. Самих невольникiв буде кiлька тисяч, а все хоче їсти. У нас хiба сухарi, каша та в'ялене м'ясо.
- Будемо ловити рибу, полювати звiра…
- Я клопочу собi голову, як нам з такою здобиччю перебратися на Сiч через татарськi степи, через стiльки рiк.
- Нi, ми перепливемо водою аж пiд саму Сiч. У тому вже моя голова. - Опiсля поглянув Iбрагiм на пiвдень i каже: - Чортовi сини поспiшають, що прийдеться їх гарматою здержувати.
Поглянув у цей бiк i Сагайдачний. Тепер можна було вже i людей на палубi побачити.
Iбрагiм дививсь по небу i похитав головою.
- Ще одного ворога матимемо, - каже.
- А це що?
- Буря буде i то вже незадовго. Подивись на небо, оцi маленькi хмарки що поперед сонця шниряють… Дивись, як море непокоїться, як знiмаються хвилi. Це признаки недалекої бурi. Наше море дуже химерне, i коли розгуляється, то усе блискавкою пiде шкереберть.
Сагайдачний дивився на небо.
Зразу пливло кiлька облачкiв по небу, бiлих, мов лебедi. Вони прислонювали на хвилю сонце собою, а зараз тодi подував вiд полудня вiтер, що роздував вiтрила i гнав бистро байдаки вперед. Тi облачки стали густiшати i темнiли, а тодi вiтер здiймався щораз сильнiший. А далi тi облачки стали звиватись у хмару, а тодi вже i вiтер не вгавав. Хвилi здiймалися щораз вище, i байдаками стало пiдносити вгору.
- Вiтер байдаки повивертає, - зауважив Сагайдачний.
- Нi, цього не буде… Вiтер вiє байдакам в потилицю, а у той бiк байдак не вивернеться, хiба його водою заллє, але байдаки обшитi комишем, то не потонуть.
Наступили
