Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
самій психології лікарів і жінок, які народжують. Дарині здавалося, що у Лілі просто не могло виникнути такого відчуття панічного жаху, яке охоплювало саму Дарину перед кожним годуванням, — їй тоді здавалося, що їй вже ніколи не принесуть дитину, яку забрала войовничо настроєна няня, не звертаючи уваги на те, що немовля не встигло поїсти, що її визнають нездатною до повноцінного материнства, що все вона робить не так і ніколи не навчиться робити, як потрібно. Дивлячись на майже спокійне обличчя доньки, зосередженої на правильному диханні й тому, щоб заощадити сили на потуги, Дарина пригадувала власний клаустрофобічний жах від сірих стін у палаті, стогонів жінок на сусідніх ліжках, рудавих плям застарілої крові на запраних сірих простирадлах, сувору заборону носити труси й необхідність затискати між ногами ганчірки, які вбирають кров. Те, як складно було пересуватися з цією просякнутою кров'ю ганчіркою між ногами. Згадала обов'язкову клізму на третій день після пологів. Набряклі в камінь груди, з яких неможливо було вицідити й краплі молока, сувору няню, яка відмовлялася масажувати, поки їй до кишені не запихали відповідної купюри, далі витягала гроші з кишені, перевіряючи, чи їх достатньо, і, не відволікаючись на миття рук, бралася за болюче зціджування. Уже на другий день після пологів їх вишикували в коридорі, як на розстріл, усіх двадцятьох породіль, бо прийшов на огляд головний лікар із моторошним прізвищем Майданек, — він швидко пройшовся повз їхню сирітську колону (усі в поплямлених кров'ю сорочках, вихудлі й змарнілі обличчя із синцями попід очима, зігнуті в незручній позі тремтячі ноги, що намагаються втримати набухлу кров'ю ганчірку).

— Відкрити груди! — голосом тюремного наглядача скомандував лікар Майданек, і вони почали неслухняними пальцями шпортатись у ґудзиках. Він ще раз пройшов повз усю колону, помацав кожну за груди й кількох із них вивів наперед, серед них була і Дарина. Ще раз обмацавши груди Дарини й кинувши скептичний погляд на її худорляву постать, категорично заявив:

— Молока в тебе не буде, і не старайся!

Потім їй всю ніч снилися жахіття, у яких доктор Майданек відрізав їй груди й примушував власноручно згодовувати їх вуличним псам, які дерлися за ці невеличкі шматочки м'яса, намагаючись заодно відхопити й шматок руки.

Наступного ранку вона прокинулася в гарячці і з набухлими від молока грудьми. Зціпивши зуби, вона масувала і зціджувала, а коли не мала більше сили, кликала чергову медсестру і пхала їй купюри до кишені. Молока вистачало Лілі й ще трьом немовлятам, матері яких мали замало, хоча давати молоко чужим дітям лікарі чомусь забороняли, наполягаючи на тому, щоб матері переводили дітей на штучне вигодовування. Деякі так і зробили, і молока в них більше не було, але ті троє, які потай брали молоко Дарини, потім таки почали повноцінно годувати своїх дітей. Дарині навіть удалося уникнути маститу, майже обов'язкового у всіх породіль, яким приносили немовлят не тоді, коли ті хотіли їсти, а за визначеним доктором Майданеком графіком, а якщо дитина у цей час спала, її забирали голодною, підгодовуючи потім водою з глюкозою, до якої потай домішували димедрол, щоб діти менше плакали й краще спали. І хоча тоді ще не було відомо, що димедрол дуже шкідливо впливає на діяльність мозку, давати його новонародженим усе ж таки було заборонено. А молоко застоювалось у грудях породіль і викликало запалення, яке переважно закінчувалося втратою здатності годувати грудьми, а часом могло викликати утворення ракових пухлин.

Про все це Дарина розповість Лілі вже згодом, коли вони з Настею будуть вдома. Ліля і Дарина довго розмовлятимуть про те, чи мають усі ці безпідставні страхи і фобії зв'язок зі шкільною формою і військовою виправкою, які були такими важливими елементами виховання в часи Дарининої юності, з беззаперечним авторитетом учителя, якого потрібно боятися, а не поважати й любити, з досконало розвинутою в школах системою штрафів за найменшу провину, з самим духом навчання, головним у якому була ідеальна дисципліна і здатність беззастережно підкорюватися волі вчителя, тупо і некритично запам'ятовуючи належний об'єм інформації замість того, аби вчитися самостійно мислити й аналізувати.

Усього цього Ліля була позбавлена принаймні вдома, і це виробило в ній внутрішній опір до будь-яких форм примусу і відсутність страху, пов'язаного з невпевненістю в собі. І хоча Ліля не менш часто сумнівалася в собі, ніж Дарина, це була інша невпевненість, ніж та, яка примушувала Дарину капітулювати перед кожною хамуватою продавчинею, перед співвітчизниками, які штовхалися ліктями в трамваях, перед водіями маршруток, які курили в салонах і голосно вмикали попсове радіо, перед малярами, які халтурили, а на зауваження відповідали матом. Ліля значно краще за Дарину вміла давати собі з цим усім раду, ніколи не опускаючись до перепалок на рівні взаємних образ, але завжди з гідністю даючи відсіч. Дарина тішилася цьому і не була певна, чи вважати це власною педагогічною перемогою, чи таким був загальний вплив на це покоління обставин і часу, який все пришвидшував свій біг, примушуючи зосередитися й уважніше стежити за внутрішніми й зовнішніми змінами.

Це уважніше стеження краще вдавалося Дарині відтоді, як вона стала менше часу проводити на роботі. У неї було відчуття, що вона відчинила вікно у кімнаті, в якій довго сиділи багато людей, і через це вікно увірвалося холодне зимове повітря, від якого всі зіщулилися, але одночасно й глибше вдихнули. Вона багато років просиділа в такій кімнаті, в герметично закупореному просторі поліклініки, у якій час рухався значно повільніше, ніж за її стінами. Особливо гостро Дарина відчула це під час забави, на яку запросила співробітників з нагоди свого виходу на пенсію. Поряд із нею в їдальні поліклініки зі старосвітським інтер'єром і керамічними колонами біля стін сиділи Ліля з Іриною, а за довгим столом весільного штибу, заставленим дрібними тарілочками з салатами та закусками, співробітниці, з більшістю яких Дарина пропрацювала більше двадцяти років. Слухаючи традиційні в таких випадках тости й жарти, незмінні протягом усіх цих років, спостерігаючи за розповнілими співробітницями, які намагаються танцювати під музику своєї юності, Дарина вперше чітко усвідомила, що цей острівець незмінного часу незабаром зникне з її життя. Зворушливі привітання профспілки, яка ще досі сприймала себе не менш поважно, ніж у старі часи, хоча її функції вже давно звелися до розподілу серед численних бажаючих лічених санаторних путівок за нижчими цінами. Відділ кадрів, у

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: