Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін

Читаємо онлайн Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
я… я… з тобою». — «Ні, ні, краще залишайтеся, фройляйн, я вам допоможу». — «Францику, я з тобою!» А той стоїть, поправляє на голові капелюха, плямкає губами, відкашлюється, спльовує, йде до виходу. Бах! Захряснув за собою двері.

Міца стогне, спинається на ноги, відштовхує Райнгольда, майже навпомацки шкандибає до дверей. У коридорі знесилено зупиняється, Франц пішов, уже спустився сходами. Райнгольд переніс її до кімнати, вкладає у ліжко, вона кашляє, підводиться, спльовує кров, вказує на двері й хрипить: «Геть звідси! — повторює раз за разом. — Геть, геть!»

Одним оком уп'ялася в нього. Спустила ноги. З рота — кривава слина. Райнгольду гидко на це дивитися, так, треба мені звідси вшиватися, а то зараз люди набіжать, подумають, що це я так її віддухопелив. Навіщо мені цей клопіт? Прощавайте, фройляйн, залишайтеся здорові! Капелюха на голову — й за двері.

Унизу зупинився, стер кров з лівої руки — як усе обслинила! — і розсміявся: «І для цього він затяг мене нагору, ну й комедія, от же телепень! Та ще й вклав мене в чоботах на своє ліжко. Тепер він їй-бо від злости лусне. Добрячий хук у щелепу пропустив! І де це його нечиста сила носить?»

І йде собі. Емальовані вивіски, емальовані товари на будь-який смак. Гарно було там нагорі, гарно. Ні, але який бевзь, ти все добре зробив, синку, красно дякую, давай і надалі так. Луснути зі сміху можна.

А Борнеман у Штеттині знову опинився в буцегарні. Покликали його дружину, справжню. Пане комісар, дайте спокій бідній жінці, вона свідчила під присягою, бо думала, що все так і є. Ну що ж, накинуть мені ще два роки, ото великий клопіт…

Аж ось уже й вечір, Францова кімната. Обоє сміються. Лежать, обнялися, цілуються, відірватися не можуть. «Міцо, я ж тебе ледве не вбив. Боже, як я тебе відлупцював!» — «То нічого. Головне, що ти повернувся». — «А той Райнгольд зразу пішов?» — «Так». — «А ти не хочеш запитати мене, як він тут опинився?» — «Не хочу». — «Що, не хочеш знати?» — «Ні, не хочу». — «Ой, Міцо…» — «То ж усе неправда…» — «Що неправда?» — «Ніби ти хочеш мене йому продати». — «Що?» — «Це ж неправда?» — «Та що ти, Міцекен!» — «Ну то й добре, я знала, що то все дурниці». — «Хоча він і мій друг, Міцо, але з дівчатами поводиться як справжня свиня. Я лиш хотів йому показати, як виглядає порядна дівчина. Хай, думаю, побачить». — «Ну, то добре». — «А ти ще любиш мене? Чи тільки того молодого?» — «Я твоя, Франце!»

Середа, 29 серпня[194]

І ось уже два дні Міцин покровитель чекає на неї, а вона весь час присвячує своєму коханому Францу, догоджає йому в усьому, з'їздила з ним у Еркнер[195] і Потсдам. Але й досі вона має від Франца одну таємницю, це мале бісеня зараз приховує навіть більше, ніж раніше, і вже не переймається тим, що Франц прокручує справи з Пумсовими дружками: вона теж хоче діяти. Їй самій кортить познайомитися з ними, щоб знати, хто вони такі, десь на танцях чи в кегельбані. Чомусь Франц ніколи не бере її туди, хоча Герберт часто буває з Євою в таких місцях, а Франц каже: «То компанія не для тебе, я не хочу, щоб ти зналася з такими негідниками».

Але наша Сонечка, наша Міцочка, хоче допомогти Францу, наша маленька кицюня хоче для нього щось зробити, це приємніше, ніж заробляти гроші. Вона все вивідає і зуміє його захистити.

І ось на черговій танцювальній вечірці, в Рансдорфі[196], куди Пумсова банда приїхала з друзями, — а сторонніх туди не пускали, — з'явилася новенька, якої ніхто не знав, її привів бляхар, каже, то його дівчина, а вона весь час була в масці, одного разу вона навіть з Францом танцювала, але тільки раз — боялася, щоб він не впізнав її за запахом парфумів. То було в парку Мюґґельгорт, увечері в саду засвітили лампіони, відчалив останній напхом напханий відпочивальниками річковий пароплав компанії «Штерн», у цей момент оркестр грає прощальний туш, але весела компанія танцює й пиячить аж до третьої ночі.

А Міцекен пропливає в танку з бляхарем то туди, то сюди, а той пишається, що має таку гарну наречену; вона бачить Пумса з його благовірною і Райнгольда, що з похмурим виглядом сидів у кутку, — постійно в нього кепський настрій, — а також елегантного крамаря. О другій вона з бляхарем від'їхала на таксі; він іще встиг в автівці з нею націлуватися, а що такого, зате вона багато про що дізналася, а від поцілунків шкоди нема. А що ж Міцекен розвідала? А те, які всі ці Пумси з вигляду, тож хай той бляхар обціловує її, вона все одно залишиться вірною Францу, моєму золотку, ось вони мчать серед ночі, такої самої ночі вони викинули її Франца з машини, а тепер Франц хоче з ними поквитатися, він точно знає, хто то був, а вони всі його бояться, недаремно ж Райнгольда підсилали, цього нахабу, мій Францику, золотко, я б цього бляхаря до смерти зацілувала, так сильно я кохаю Франца, цілуй, цілуй, язика тобі відкушу, ну дає шофер, жене, як божевільний, чого доброго перекине нас у канаву, який чудовий був вечір, а тепер куди, праворуч чи ліворуч, та їдьте куди хочете, яка ж ти мила, Міцо, якщо, Карле, я тобі до вподоби, тоді бери мене з собою частіше, гоп-ля, той дурний водій точно п'яний, він ще втопить нас у Шпрее!

Ні-ні, так діло не піде, мені не можна тонути, я маю ще стільки справ, я хочу допомогти своєму любому Францу, я не знаю, що він зібрався робити, а він не знає, що я намислила, але нам треба поки що мовчати — про те, що він хоче зробити, а чого хоче він, того хочу і я, так хочу, що аж знемагаю, ох, я вся паленію, цілуй, цілуй мене, Карле, я тану, тану, о Боже!

О, Карлхен, Карлхен, ти мій найгарніший, уздовж алеї чорні дуби миготять попри нас, я дарую тобі 128 днів у році, й кожен з ранком, полуднем і вечором.

Якось на цвинтар прийшли двоє поліцаїв. Розсілися на могильному камені й питають усіх, хто проходив повз них, чи не бачив хто такого собі Казимира Бродовича. Той тридцять років тому порушив закон, що вже він там утяв, точно невідомо, але знову може щось утяти, хтозна, на що він здатен, а

Відгуки про книгу Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: