Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс

Читаємо онлайн Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
син побачив мене в такому солідному віці, коли мене вже доведеться тягати. Минуло’о тижня я бачив на базарі хлопа, який тягав із собою сво’о діда. Старий без дебелої палиці вже й ходити не міг, і малий онучок підставляв йому для опори плече. Той дід мене так розчулив, що я на базарі ледь не розридався. А повернувши додому, прогулявся вулицею й уперше звернув на дещо увагу. У гето нема ні одно’о старо’о.

Я ка’у йому: «Друже, ти ’наєш мене, ти ’наєш Шоту Шерифа. Просто подзвони йому і просто ска’и, щоб він витіснив людей Джунглів». Але він мудріший за мене і ’нає, що й Шота Шериф не годен помогти там, де розперезалася людина з волиною. Місяць тому в порту зникла партія вантажу. А невдовзі в тих розперезаних раптом стали з’являтися автомати, М16, М9 і «Ґлок», і ніхто не мо’е пояснити, звідки вони. Жінка народжує дитину і ростить, а чоловік тільки здатен зробити з ньо’о Франкенштайна[56].

Але коли він розповідав мені про тих вилупків із Джунглів, то це звучало як нарікання батька, чиї сини виросли такими, що йому з ними не впоратися. Він дотумкав ще раніше за мене, що я не годен йому помогти. Я хочу, щоб ви зрозуміли дещо важливе. Я страшенно люблю цьо’о хлопця. За Співака я й кулю готов ковтнути. Але її, жентельмени, стане й одної.

Ніна Берджесс

ільки-но мені сказали, що вхід відкрито лише для наближених і для гурту, як ззаду під’їхав пацан на зеленому, як лайм, скутері. Він з’явився тої ж миті, як підійшла я; не глушачи мотора, мовчки вислухав наш короткий діалог з охоронцем і натиснув на газ, ні словом не перемовившись із самим охоронцем. «Це що, передача чи доставка?» — спитала я, та охоронцеві було геть не смішно. Відтоді як рознеслася звістка про концерт за мир, охорона тут стала щільнішою, ніж у кортежі прем’єр-міністра. «Або в трусах у черниці», — сказав би мій останній бойфренд. Вартового на вході недавно змінив інший. Про концерт за мир чула не тільки я, а й, мабуть, уся Ямайка, тому я чекала побачити тут справжню охорону чи поліцію, але аж ніяк не таких людей, чий вигляд породжував запитання: може, варто стерегти вхід саме від них? Ситуація ставала критичною.

Може, воно й на краще, бо, тільки-но я вийшла з таксі, та частина мене, яку я відрубую після ранкової кави, озвалася: «І на що ти тут розраховуєш, дурепо довгонога?» Чим хороший автобус: слідом за ним під’їздить інший, готовий забрати тебе відразу ж, щойно ти втямила, що помилилася. А таксі просто зриває тебе — і все зникає. Треба хоча б прогулятися, бо, прокляття, нічого ліпшого на думку все одно не спадає.

Мій район Гейвендейл — це не Айриштаун, та все ж він ближче до центру, і нехай його й не назвеш безпечним, однак і вбогим назвати не можна. Тобто: це не гето. Вагітних не ґвалтують на вулиці, не чути дитячих криків, як це день у день трапляється там. На гето я встигла надивитися, поки мешкала з татусем. Кожен живе на своїй власній Ямайці, і хай я буду проклята, якщо ту можна назвати моєю. Минулого тижня, десь між одинадцятою вечора і третьою ночі, на мого батька, в його ж домі, напали троє. Моя мати завжди в усьому вишукує знаки та чудеса, і недавня газетна замітка про те, що бандити перейшли межу Гаф-Вей-Трі[57] й почали вибирати цілі на околицях міста, здалася їй дуже поганим знаменням. Комендантську годину ще не скасували, і навіть порядні люди з околиць мусили певний час, шість-вісім годин, перебувати вдома — інакше тебе схоплять. Минулого місяця містер Джейкобс, сусід через чотири будинки, повертався додому з нічного чергування, і поліція зупинила його, кинула у свій фургон і запроторила до буцегарні суду в справах, пов’язаних із застосуванням вогнепальної зброї. Він би й досі був там, якби мій татусь не знайшов суддю і не розтлумачив йому, що це відверта дурість — кидати за ґрати пристойних законослухняних громадян. При цьому всі делікатно промовчали про те, що для поліції містер Джейкобс надміру темнолиций, щоб вважатися пристойним, попри габардиновий костюм. А потім у наш дім увірвалися ці бандити. Забрали в батьків весільні обручки, всі мамині статуетки з Голландії, триста доларів, усю біжутерію, хоча мама запевняла, що це не коштовності, батьків годинник. Кілька разів вони вдарили батька й зацідили мамі ляпас, коли та спитала, чи знає його мати, що він грішить. Я хотіла була випитати, чи не вчинив він гріха і з нею, та втрималась, натомість лише сказала: «Сова не породить сокола» — убік, наче до когось іншого. Попри невпинні нічні дзвінки, поліція до ранку так і не з’явилася. Полісмен прибув тільки о пів на десяту, коли я сама давно вже була в батьків (до шостої ранку вони мене не турбували). Полісмен занотував заяву червоною ручкою в жовтому блокноті в лінійку. Слово «правопорушник», щоб не помилитися в написанні, він виговорив тричі. Ну, а коли запитав: «Чи буля присутня тама будлі-яка гаресивна зброя?», я вибухнула сміхом, і мати веліла мені перепросити.

Ця країна, цей від Бога проклятий острів нас доконає. Татусь після пограбування не розмовляє. Чоловікові важливо думати, що він спроможний захистити те, що належить йому, але от приходить хтось, здатний це в нього відібрати, — і цей чоловік уже наче й не чоловік. Але в моїх очах батько не впав, а ось мамуся знай виказує йому за те, що свого часу, мавши шанс придбати будинок у Норбруку, він ним не скористався, відхилив пропозицію, бо вже мав нібито цілком безпечний і надійний будинок з виплаченою іпотекою. Боягузом я батька не вважаю. І скнарою теж. Однак іноді надмірна обережність обертається на іншу недбалість. Хоча й це — не те. Просто він з покоління, яке ніколи навіть не сподівалося дістатися середини шляху на сходах до поступу, — і коли він дійшов туди, то був надто приголомшеним, щоб сміливо підійматися ними далі. У цьому й проблема з половиною шляху. Бути нагорі — це мати все, бути внизу — це коли всі білі хочуть влаштовувати на твоїй вулиці недільні гулянки, щоб відчувати свою спроможність. А половина шляху — це ні там ні сям.

Пам’ятаю, у старших класах я просила

Відгуки про книгу Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: