Не дратуйте ґрифонів - Іван Іванович Білик
Старий евпатрид, попереджений про се, вже сидів, незважаючи на холодний жовтневий вітер, у ложу серед дворика — ложе він зумисне звелів винести сюди. Гіпербол упав йому в ноги й заходився благати прощення, та Іфікрат лишавсь незворушний. Поряд із ложем стояла мармурова подоба Іфікрата, яку щоранку й щовечора обпльовував Гіпербол. Метек урешті помітив її й од благань перейшов до наступу:
— Те срібло й золото, що ти знайшов у моєму домі й у моїх скринях, Іфікрате, то самі крихти. Іншого ні ти, ні твої люди знайти не зможуть. Одпусти мене, й я віддам тобі все, до решти. Матимеш стільки, як не має жодний смертний!
Іфікрат закам'яніло посміхався й мовчав.
— Повели робам своїм, нехай розв'яжуть мені руки, й я покажу тобі всі свої схованки.
Іфікрат довго вагався, тоді таки махнув робам. Один з них повалив старого метека на кам'яні плити дворика, другий же довгими ножицями відчекрижив йому волосся, здер дорогий гіматій і вдяг на голе старече тіло брудну куцу хламиду роба. Тоді Іфікрат наказав інше:
— Тавро!
Тавро вже давно стриміло в розжеврілому вогнищі серед дворика, й третій роб витяг його й хвацько приліпив Гіперболові до лоба. Коли ж одняв, на лобі лишилися слова: «Держіть мене я втікаю!»
— А тепер розв'яжіть йому руки, — рипучим голосом обізвавсь Іфікрат. — Нікуди він не втече. — Й додав уже Гіперболові, ледь живому від болю, й напруження, й ганьби: — Се тобі платня за доньку мою Герміону.
Розділ 26
Не знав Геродот лише одного: що місяць по сьому Гіпербол таки втік із Ольбії, й утік у чому був.
Коли розповів Періклові й про свої мандри, й про сумну долю Гіпербола, стратеґ похмуро плеснув його по плечі:
— На метеках Афіни тримаються, Геродоте. Метеків багато, на всіх сліз не стачить. Будь же вільним елліном і дбай про вільних, а не робів. Роби — то орґанони емпсихони, так улаштували світ безсмертні. Я думаю про інше, Геродоте.
Він устав з ложа й заходився міряти тісний екус кроками: три сюди й три назад, а Геродот чекав, що він скаже. Звідси, з багатого ложа в Перікловому домі, все пережите почало здаватись і йому дрібнішим і не таким трагічним. Перікл мовив:
— Ото розповідав ти про того жерця Телефана, й мені стало страшно. Елліни вільно дають хабарі й самі вільно йдуть на підкуп, а се є гниття. В сьому вбачаю я крах Афін і крах Еллади…
Те колишнє почуття страху, що вперше зародилось було в Геродотовій душі в темному підземеллі ольбійського хорому Зевса Фратрія, опанувало його знову, й Афіни раптом здалися великою гнійницею, яка росте й пухне, й він сказав:
— Коли диня надто розбухає, може репнути. Так бувало з усіма великими державами світу.
Перікл уважно подивився на Геродота. В сих словах була гірка правда. Колишній Делоський морський союз давно став Афінською державою, й Афіни розбухають на чужих харчах. Якщо Спарта ще трохи заможеться, буде війна. Й коли еллін піде супроти елліна, то тут уже ні Зевс, ні якийсь інший кумир не зможе зарадити. Й, мовби відповідаючи на сі свої думки, Перікл уголос проказав:
— А Протаґор мав рацію: вдруге виставляти дерев'яного коня не можна.
Геродот нічого не зрозумів, але згадка за Протаґора нагнала неприємні спогади.
— Де він зараз?
— Протаґор? — перепитав господар дому. — Тут, в Афінах. Аспасія врятувала. Він їй доводиться далеким родичем, та й любить вона загравати з молодими мудрагелями.
Геродот посміхнувся. Про Періклову жону Аспасію в Афінах балакали, що не стратеґ, а вона править і городом, і всім Союзом.
— Я поступивсь Аспасії. Хай Протаґор живе в Афінах, але хай займається своєю риторикою. В лоґіці Протаґор мудрець, а в політиці — нестрижений жеребчик… Ходімо прогуляємось?
Геродот устав, і вони вийшли. Місто Афіни Паллади кипіло буденним життям. Вони довго продиралися вузькими, перетоптаними людьми вулицями, й коли нарешті стали в підніжжі Акрополя, Перікл мовив:
— Хочу показати тобі те, що залишу я Афінам, сходячи в царство тіней.
Але Геродот спитав його про зовсім інше, що давно вже непокоїло його — ще з Ольбії:
— Як пощастило тобі, ну… спекатися Фукідіда?
Інший, може, й образився б за таке простацьке слово, та Перікл ураз розцвів і помолодшав, щоки йому порожевіли, й очі зайнялися колючим блиском, й у сю хвилю він був схожий на молодого переможця в метанні диска:
— Довго розповідати!
Але видно було, що се запитання припало йому до душі. Йдучи крутою дорогою туди, де видніли приворітні хороми Акрополя, він кидав уривками:
— Фукідід виставив на голосування екклесії псефісму про загальний податок на всіх афінців. Розумієш, не на самих лише метеків, як велося дотепер, а й на вільних громадян. Мав у кожній з десяти пританій своїх крикунів, і ті почали горлати: «Голосування хіротонією! Голосування хіротонією!»[69] Й коли так ото кричать — хто зважиться ректи щось супротиву? Нехай-но спробує — Фукідід скрізь мав очі й вуха.
— Й пройшла псефісма? — спитав Геродот.
— Пройшла. Тоді я подав у геліею графе параномон
