Ґарґантюа і Пантаґрюель - Франсуа Рабле
Як Пантаґрюель визначив, за Верґілієвими віщуваннями, який буде шлюб у Панурґа
Отож, розгорнувши книгу, Панурґ натрапив на такий вірш у шістнадцятому рядку:
Nec Deus hunc mensa, Dea пес dignata cubili est. Як з Богом сидіти йому негоже, Так і ділити з Богинею ложе.— Отакої (сказав Пантаґрюель). За віршем виходить, що ваша жінка буде хвойда, а ви пошиєтесь у рогоносці.
Богиня, яка до вас неприхильна, — це Мінерва, зух-діва, богиня всесила, перунодержиця, ворогиня рогоносців і перелесників, перелюбниць і розпусниць, які зраджують чоловіків і віддаються іншим. Бог — це Юпітер-громобій.
Бачте, за наукою давніх етрусків, манубії (так називалися вулканічні перуни) постають лише від Мінерви (про це свідчить пожар на кораблях Аякса Оїліда) і від Юпітера, її головного отця. Іншим богам Олімпу кидати огнем-блискавицею зась: тим-то людям вони не такі страшні.
Скажу вам більше, і хай це буде для вас екстракт давезної міфології. Коли титани повстали проти богів, боги спершу збиткувалися зі своїх ворогів і казали, що з такими, як вони, завиграшки і їхні джури впораються. Одначе побачивши, як титани нагромадили гору Оссу на гору Пеліон, а гору Олімп розхитали, аби скинути її аж на шпиль, перепудилися. Тоді Юпітер скликав раду. І на ній постановили, що боги, всі як один, мужньо стануть до оборони. А що битви, як це підказував досвід, не раз програвалися через жінок, які супроводжували військо, то вирішено наразі зігнати з небес до Єгипту і до верхів'їв Нілу усіх безличниць-богинь, перекинених на ласиць, куниць, кажанів, жаб та на іншу живність. Зоставили лише саму Мінерву, щоб вергати перуни вкупі з Юпітером, як богиню наук і війни, поради і чину, богиню оружонароджену, богиню пострах на небі, у повітрі, у морі і на суходолі.
— Хрест мене вбий! (гукнув Панурґ). То це я той Вулкан, про якого сказав поет? Дарма! Я не шкандиба, не фальшивомонетник і не коваль. Трохи щастя, і я матиму жінку таку саму гарненьку і таку саму апетитну, як Венера; тільки що моя жінка не буде ледащицею, як вона, а я рогоносцем, як він. Адже цей капосний Хромолаба перед зібранням усіх богів назвався і домагався утвердити його рогоносцем. Ось чому беріть усе навпаки.
Віщування означає, що жінка моя буде скромниця, цнотливиця і вірниця, а не воїтелька, верхоумка без десятої клепки в голові, вибрудок якогось мозку, як Паллада, а цей хорошунчик Юпітер у мене її не перелюбить і не вмочатиме свій хліб у мою юшку, коли ми навіть за один стіл сядемо.
Зверніть увагу на його походи да славетні ходи. Такого плюгавого бахура, такого мерзосвітнього корд… чи то пак бордельєра світ не бачив. Хтивий мов той кнур. Недарма його на острові Кандії, на горі Дикті, як Агатокл Вавилонянин не бреше, вигодувала льоха. Будь-якого Цапа цапіший. А ще, за чутками, його поїла молоком коза Амалтея. Ахеронтом свідчуся, одного дня це баранище поперло на третю частину світу, на звірів і людей, на ріки і гори: так вийшла Европа. За це збараніння аммонійці звеліли його удати у вигляді збаранілого, рогатого баранища.
Але хто-хто, а я знаю, як уберегтися від цього рогоносця. Я йому не кеп Амфитріон, не бевзь Арґус з сотнею пар окулярів, не страхополох Акрисій, не мрійник Лик, теб'янин, не роззява Агенор, не шмарколиз Асоп, не патлоніг Лікаон, не моня тосканець Корит, не довгань Атлант. Хай хоч сто разів перекидається Лебедем, Бугаєм, Сатиром, Золотом, Зозулею (як це зробив, ґвалтуючи свою сестру Юнону), Орлом, Бараном, Голубом, як учинив, закохавшись у діву Фтію, замешкану в Егіоні, Вогнем, Змієм, ба навіть Блохою, Епікурейськими Атомами, або, з-магістронастральна, шануючи слухи ваші, вторинними інтенціями. Я йому вкручу хвоста. Знаєте, що я з ним зроблю? Трясця його матері! Те саме, що зробив Сатурн зі своїм батьком Ураном (Сенека мені це звістив, а Лактанцій підтвердив); те саме, що зробила Рея з Атисом: відчикрижу з усією калиткою яйця і шерстинки не залишу на розплід. Що-що, а на папу йому зроду вже не вийти, бо testicules non habet.[243]
— Годі, годі, мій пахолку (сказав Пантагрюель). Розгорніть удруге.
Випав такий вірш:
Membra quatit, gelidusque cot formidine sanguis. Ось ламають йому кості й тіло, З жаху вся в жилах кров зціпеніла.— Це знак (сказав Пантагрюель), що жінка битиме вас і в хвіст і в гриву.
— Навпаки (відповів Панурґ), він пророчить, що я їй полатаю боки, як вона мене дістане. Поїздить вона в мене на паличці. А не буде на трапку палички, то хай мене Дідько згламає, як я не згламаю її живцем, як згламав свою Комблет цар лідійський.
— Та ви (сказав Пантагрюель) зух! Геркулес, і той не зважився б з вами зчепитися, як під гарячу руч підскоче. Як мовиться: Жан вартий двох, а Геркулес битися проти двох не хотів.
— А хіба ж я Жан? — спитав Панурґ.
— Ні, ні, — відповів Пантагрюель. — Я мав на увазі гру в трик-трак.
Утретє вийшов йому такий вірш:
Faemineo praedae et spoliorum ardebat amore. І розгорілось жіноче бажання у неї — Вкрасти і захопити збройні трофеї.