Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Сучасна проза » Новини - Андрій Любомирович Войницький

Новини - Андрій Любомирович Войницький

Читаємо онлайн Новини - Андрій Любомирович Войницький

Коля приніс воду і залишив її на столі. То була велика склянка, схожа на пивну кружку. Кіндсфатер узяв її і на моїх очах вихилив у своїй звичній манері — перекинув і тримав так доти, доки остання краплина не скотилася у його горлянку. Дивно, що він не пітніє, подумав я, вживаючи стільки рідини. Може, він і до вітру не ходить, бо все, що він з’їв і випив, навіки зостається в ньому? З цього погляду словосполучення «органи внутрішніх справ» набувало нового і цілком зловісного змісту.

— Вам відомо, що я був у тому кіоску...— почав був я.

— Мені все відомо,— сказав він.

— Тобто це ви прислали конверт?

— Який конверт? — спитав Кіндсфатер без найменшого здивування, що парадоксальним чином переконало мене в тому, що він не бреше.

— Конверт з набоєм.

— Кому саме?

— Мені.

— Ти серйозно? — на його обличчі з’явилася ледь помітна посмішка.— Кіна надивився? Ти думаєш, заступнику БНОН Харківської області більш нічого робити, як гратися в листоношу?

Трохи поміркувавши, я спитав:

— Ви знали Лугового?

Кіндсфатер зітхнув, демонструючи нудьгу:

— Я знаю всю мерзоту в цьому місті, у тому числі й твого дружка Сашу. І от яка штука, Данило: знайомство з Сашею ще нікому на зійшло задурно. Луговому не зійшло, і тобі не зійде.

— Ви мені погрожуєте?

— Боже збав. Просто констатую факт. Навіщо мені погрожувати? Я ж можу закрити тебе будь-якої хвилини — сьогодні, завтра, наступного тижня. Якщо мені заманеться, ти й цю ніч проведеш у СІЗО.

— Надто схоже, що все ж таки погрожуєте,— обережно вимовив я.

Кіндсфатер довго тримав на мені погляд, від якого було вже не по собі.

— Просто констатую факт,— повторив він з металевим призвуком у голосі.

— Тоді що я тут роблю? — спитав я.

— Я хочу тобі допомогти. Ти ж наче якесь розслідування замутив... Розпитуєш про мене там і сям, а мені ані слова... Як це, по-твоєму, виглядає? Я міг би й образитися, якби був не такою врівноваженою людиною. Ми ж з тобою майже друзі, а ти щось там винюхуєш у мене за спиною... Спитай прямо, поговоримо як чоловік із чоловіком!

— То не моя ініціатива,— ухилився я.— Це редакційне завдання, я не маю права його обговорювати.

— От і я не мав права тебе відпускати, але відпустив. А як же закон, це ж святе? — Кіндсфатер розсміявся, відкинувшись на спинку крісла.— Якби ми всі робили тільки те, на що маємо право, півкраїни вже повиздихало б із голоду, а друга гнила б по тюрмах... Головна принада демократії полягає в тому, що дозволено все, що не заборонено. Якщо ж ти знахабнієш і по-справжньому перетнеш межу, то відчуєш це на власному хребті. Тому я би порадив тобі розмовляти зі мною відверто. Ти ж чесний хлопець!

— Два роки тому ви затримали Лугового з героїном,— почав я.— Але він швидко опинився на свободі. Він працював на вас?

— Не на мене,— відповів Кіндсфатер.— Ти плутаєш причину з наслідками. Я ж не керую цією системою. Коли до вас в агенцію приходить стажер — він же не працює безпосередньо на тебе, правда?

— А на кого тоді?

— У мене є керівництво, чув? Таке добре козацьке прізвище «Гаврилюк», га? А що робили козаки? Жили на Січі, ходили на турка, в походах не пили, після походів пили, а ще у них були зимівники, там їхні сім’ї жили... На Січ не можна було притягти жінку — за це, знов таки, боляче давали по хребту... Але як жити без жінок? Можна перебратися у зимівник, можна поїхати до найближчого села... Є така сауна на Полтавському шляху, назва — «Клеопатра». Там дуже привабливі дівчата... От ти б краще поцікавився, чия то сауна і хто до неї ходить.

— Ви хочете сказати, що Луговий...

— Я хочу сказати те, що сказав! — перебив Кіндсфатер.— Може, колись ти й сам у Лугового все спитаєш... Що ще?

— Хто вбив Наташу Штос? Луговий?

— На це питання дасть відповідь суд. Звідки мені знати?

Я раптом набрався нахабства і спитав:

— Ви справді поранили співробітника СБУ?

— Тобі відомо,— зітхнув Кіндсфатер,— наскільки я врівноважена людина, а все ж наші стосунки можуть ускладнитися. Я б тобі радив придивитись до того, що робиться у місті. Я можу багато в чому допомогти. По дружбі. У нас процвітає проституція, а пресі наче й діла немає. А от якби хтось почав копати, то вийшов би сенсаційний матеріал, такий, що і погони з посадами полетіли б... На таких розслідуваннях журналісти зазвичай роблять кар’єри. Тому, Данило, я ще раз до тебе звертаюсь: ти хлопець

Відгуки про книгу Новини - Андрій Любомирович Войницький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: