#хто верхи? - Юлій Череп

- Цей може, - сприйняв за правду її жарт Степан.

До переїзду Петро доїхав хвилин за сім. Потяг якраз рушав далі, тому довелося трохи постояти перед шлагбаумом. Діану він помітив одразу. І не тому, що вона була, як казав Степан страшенно гарна, а тому, що окрім неї та бабусі з кравчучкою на платформі нікого більше не було. 

- Вітаю! - крикнув Петро, припаркувавшись поряд з невеличкою станційною будівлею. - Якщо ви Діана, то я по вас приїхав!

- Так, це я, - трохи знітилася дівчина. - А я думала дядько Максим приїде.

- То може, синку, й мене до села підкинете? - запитала бабуся.

- Дядько Максим не зміг. Звичайно підвезу, - одразу двом відповів Петро і відчинив двері, та допоміг покласти речі у багажник.

- А ти чий, синку? Щось не може впізнати баба, - пролунало з заднього сидіння, коли всі повсідалися. Діана, яка сіла спереду, лише з цікавістю розглядала Петра.

- Я до Степана Корнійчука приїхав. Ви мене точно раніше не бачили.

- То ви наш сусід! - не приховуючи радісного здивування вигукнула Діана. 

Петро окинув дівчину ще раз прискіпливим поглядом і знову не помітив в неї чогось надзвичайного. Трохи вище середнього зросту. Має біляве пряме волосся. Доглянуте, але по темному корінню одразу видно, що висвітлене. Статура теж цілком непримітна. Не повна, але й не здихля якась. Єдине, що привернуло увагу Петра це щирість з якою Діана до нього посміхалася і яку він бачив в блакиті її широко розкритих очей. 

- То виходить, що сусід, - посміхнувся у відповідь Петро і додав швидкості.

Головне, що на той момент хвилювало його по справжньому, то був сон. Потім Юля. Можливо в рівній мірі, але хоч трохи відпочити перед візитом до неї було просто необхідно. Тому, тільки но Петро віддав речі пасажиркам, поспішив до себе в кімнату і миттю заснув навіть не роздягаючись, поверх застеленого ліжка. 

Прокинувся під обід і перше що привернуло увагу, це аромат свіжої випічки. Він заповнив спочатку увесь вільний простір вітальні, а потім просочився навіть через зачинені двері по кімнатах. 

- Це, до речі, тобі передали! - повідомив другу Степан, коли той вийшов з кімнати на запашну приманку.   

- Юля була тут? - вирвалося в Петра.

- Далась тобі та Юля. Сусідка принесла, яку ти зранку привіз. Впевнено можу сказати, ти їй дуже сподобався, - підморгнув Степан.

- Я дуже радий, - буркнув Петро. Насправді він не поділяв емоцій товариша.

На диво нестепний біль в ногах послабшав. Тому, одразу після обіду, Петро пішов до Юлі пішки. Коли до її конюшні залишалося метрів п'ятсот, він помітив як від брами хтось умчав верхи в сторону лісу. Але то точно була не Юля. Її яскраві кучері Петро б помітив одразу. 

Він не помилився. Юля, мабуть, здаля його побачила, тому чекала біля воріт.

- Привіт! - Петро намагався удавати, що його не розпирає від бажання дізнатися подробиці неочікуваного фото.

- Привіт! Що ж ти так довго. Трохи раніше прийшов би, познайомився б з моїм двоюрідним братом. Він вершник набагато кращий за мене. Хоча чого це я. Ви ж вже знайомі, - хитрі вогники так і стрибали в очах Юлі.