Кінець і початок - Дімич

— Що сталося, Христю?
— Відчепись, Аню, не можу.
— Ти моя подруга, яка завжди мене підтримувала у важких ситуаціях. Як я тебе залишу в такому стані?
— Ну добре, розкажу. Та сьогодні Володя кинув мене. Сказав, що я зовсім його не задовольняю в плані інтиму, і йому вже набридло зі мною бути. Він просто не хоче мене бачити.
— Христю, і ти через це плачеш?
— А що мені залишається робити?
— Та взяти себе в руки в першу чергу, а далі забути цього козла.
— Не можу, я кохаю його.
— Ну блін, тоді домовся з ним про ще одну зустріч і вже остаточно переконаєшся, що він не той, хто тобі потрібен.
— Аню, я після сьогоднішнього почутого зовсім розгубилася. Я не знаю, що мені робити. У мене на душі така важкість та розчарування.
— Та це зрозуміло. Я як подруга хочу тебе підтримати і дати пораду, але тобі вирішувати, що робити і кого дослухатися, бо це твоє життя. Як на мене, тобі потрібно поставити крапку в цих стосунках і забути все, що було, як нехороший сон.
— Дякую, Аню, за підтримку та пораду. Ти справжня подруга, яку я дуже ціную. Ти правду кажеш: треба покінчити з цим нещасним коханням.
— Все, Христю, перестань рюмсати. Йдемо поснідаємо та вип'ємо вина, і ти заспокоїшся.
— Йдемо.

Прийшовши в кафе "Вікторія", Христя вже почувала себе набагато краще. Анюта замовила їхні улюблені страви, а на десерт — тортик та пляшечку червоного вина.
— Сьогодні можна, — сказала вона Христі.

Порозмовлявши хвилин 15, до них підсіли два хлопці, гарненькі з вигляду.
— Дівчата, привіт! Можна до вас приєднатися?
— Звичайно.
— Мене звати Артем, а друга — Петро.
— А нас — Аня та Христя.
— Дуже приємно познайомитися, — сказали хлопці.
— Ми зайшли, побачили вас і те, що ви сумуєте, та й вирішили скласти компанію. Хоча наважитися соромилися, але все ж наважилися.
— І це супер, бо ми справді сумували.
— Та невже?
— Так, — сказала Христя. — Сьогодні в мене починається життя з нового аркуша.
— Як добре, Христю, що ти зрозуміла що кожен кінець — це початок чогось нового.

Розмовляючи та сміючись над смішними історіями хлопців, непомітно пролетіло дві години часу, і всі зібралися йти додому.
— Може, вас підвезти? — запропонували хлопці.
— Ні, ми хочемо пройтися. Нам недалеко.
— Ну, як хочете. Тоді залишається лише подякувати вам за чудово проведений день. Ви чудові. Надіюсь, ми колись знову побачимося, — промовив Артем.
— Без сумнівів, — сказала Христя. — Недарма ми обмінялися номерами телефонів.
— Саме так. Я надіюсь на нову зустріч, — сказав Артем.

Сказавши один одному "до зустрічі", вони почали розходитися.
— Ну що, Христю, тобі полегшало?
— Так, Аню. Я переосмислила усе своє життя. Я була дурною, що терпіла Володю та всі його заскоки. Тепер я знаю, що можу збудувати краще майбутнє із здоровими стосунками.
— Поглянь, хто дзвонить.
— Артем!
— Бачиш, життя тобі посміхається. Кожна людина повинна через щось пройти, щоб здобути та отримати те, що їй потрібне насправді. У твоєму випадку це виявився незабутній досвід.
 

Кінець