Аліса в Країні Чудес - Льюїс Керрол

Не бачу, — сказала Гусінь. — Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, — щонайчемніше відповіла Аліса. — Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику. — Ба ні! — заперечила Гусінь. — Може, ви зараз так і не думаєте, — сказала Аліса. — Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно... — Аж ніяк! — сказала Гусінь. — Ну, можливо, у вас інші відчуття, — припустила Аліса. — Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно. [46] — Ти! — зневажливо кинула Гусінь. — А ти хто така? Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову. Випроставшись, вона вельми поважно промовила: — Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така? — Чому? — запитала Гусінь. Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть. — Вернися! — гукнула Гусінь їй услід. — Я маю сказати щось важливе. Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася. — Май терпець! — сказала Гусінь. — Оце й усе? — спитала Аліса, ледь тамуючи гнів. — Ні, — відказала Гусінь. Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати. Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала: — Отже, на твою думку, ти змінилася, так? — Боюся, що так, — зітхнула Аліса. — Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю! — Чому нічого? — запитала Гусінь. [47] — Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! — журно відповіла Аліса. — То прочитай "Ти старий любий діду", — запропонувала Гусінь. Аліса схрестила руки й почала: — Ти старий, любий діду*, — сказав молодик, — І волосся у тебе вже сиве. А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, — На твій вік це не дуже красиво. — Молодим, — мовив дід, — я боявсь неспроста, Що це може відбитись на мізку, Та моя голова — я вже знаю — пуста, На ній можна стояти без риску. — Ти старий, — знову каже юнак до дідка, — І, нівроку, гладкий, як діжчина, А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка, Ти скажи мені, в чому причина ? — Молодим, — мовив дід, — всі суглоби собі Розтирав я чарівною мастю, Коли хочеш — за гроші хороші й тобі Дам коробочку-дві того щастя. — Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі, Не вжувати їм навіть кандьору, — *Цей вірш — один з визнаних шедеврів поетичного жарту — є майстерною пародією на давно забутий повчальний вірш Роберта Сази (1774-1843) "Дідусеві радощі". У вірші старенький благочестивий татусь Вільям на власних прикладах навчає сина добропорядності і здорового способу життя.[48] Та ти гуску з кістками строщив залюбки, Де ти взяв таку силу бадьору? — Молодим, — мовив дід, — я постійно сваривсь Із дружиною вдень по три рази. І від того мій рот на весь вік укріпивсь, Мов стальні, моїх щелепів м'язи. — Ти старий, — каже хлопець, — і, справа ясна, Твої очі вже добре не бачать, А на кінчику носа ти держиш в'юна, — Хто навчив тебе, діду, трюкачить? — Скільки можна дурних задавати питань! Ти схибнувсь, чи об'ївся метеликів? Все, терпець мій урвався, благаю: відстань! Вимітайся, бо дам духопеликів! — Це не те, — сказала Гусінь. — Не зовсім те, — знічено мовила Аліса. — Декотрі слова немовби змінилися. — Це зовсім не те. Від початку і до кінця! — твердо сказала Гусінь. Запала хвилинна мовчанка. Гусениця озвалася перша. — Тобі який зріст потрібен? — спитала вона. — Ох, байдуже який, — поквапливо сказала Аліса. — Просто, знаєте, всі оті переміни, дуже прикрі... — Не знаю, — сказала Гусінь. Аліса промовчала: зроду-віку їй ніхто стільки не перечив, і вона відчула, що втрачає терпець. [49] — А цим ти задоволена? — поцікавилася Гусінь. — Якщо ваша ласка, пані, — сказала Аліса, — то я б не проти трішки підрости. Три дюйми — такий нікудишній зріст! — Ба ні, це зріст хочкудишній — вигукнула Гусінь і стала дибки. (Вона сягала рівно три дюйми заввишки.) — Але я до нього не звикла, — жалібно сказала бідолашна Аліса. А про себе подумала: "Яке лихо, що всі вони тут такі вразливі!" — З часом звикнеш, — сказала Гусінь і знов запахкала люлькою. Аліса терпляче ждала, поки вона зволить озватися. Невдовзі Гусінь вийняла з рота люльку, раз чи два позіхнула, стріпнулася усім тілом і стала сповзати з гриба. — Один край зробить тебе вищою, а другий — нижчою, — кинула вона Алісі на прощання. "Один край чого?. Другий край чого?" — спантеличено подумала Аліса. — Гриба, — відповіла Гусінь достоту так, наче запитання прозвучало вголос, і за мить щезла в траві. Якусь часину Аліса задумливо дивилася на гриба, силкуючись з'ясувати, де ж оті два його краї, а що гриб був круглий-круглісінький, то це завдання видалося надважким. Нарешті вона обхопила гриба наскільки сягали її руки і відломила по шматочку з кожного краю. — А тепер побачимо — так чи інак? — подумала вона, надгризаючи шматок у правій руці. [50] Тієї ж миті вона відчула сильний удар у підборіддя: воно буцнулося об ногу! Така нагла зміна її вельми налякала. Збагнувши, що вона хутко зменшується, а отже, не можна гаяти й хвилини, Аліса мерщій узялася до другого шматочка. Проте її підборіддя так щільно вперлося в ногу, що вона ніяк не могла відкрити рота. Нарешті їй вдалося вхопити дрібку з лівої руки. * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * — Ху-у, нарешті голова вільна! — радісно вигукнула Аліса, і відразу ж тривожно змовкла: десь поділися її плечі. Вона поглянула вниз, але побачила тільки шию неймовірної довжини, яка стриміла, немов стеблина, над морем зелені. — Цікаво, що то за зелень? — сказала Аліса. — І куди поділися мої плечі? А мої бідолашні руки! Чого це я їх не бачу? З цими словами вона порухала руками, але, здавалося, тільки й спромоглася, що викликати легке колихання зеленого листя далеко внизу. Оскільки дотягтися руками до голови було справою безнадійною, вона спробувала нахилити голову до рук, і з радістю виявила, що її шия, наче змія, легко гнеться на всі боки. Аліса вигнула її граційною кривулькою, і саме намірилась пірнути в зелену гущавину (вона вже зрозуміла, що це були крони дерев,