Аргонавти (Третя історія Марійки і Костика) - Степан Процюк

— Справді? — важко було сказати, чи хлопець трагічно блазнює, чи розпачливо перепитує.

— Справді. Ну, бувай! Я побігла на урок.

Микола не відповів нічого. Він не пішов на наступний урок. Він узагалі погано пам'ятав, як провів наступну годину. Потім зайшов до класу. Забрав наплічник і поплентався чи то в напрямку дому, чи до старомихайлівського лісу.

8

Ну, як він міг мені таке говорити? Хіба не знає про Костика? Це ж його друг, принаймні колишній… Кажуть, що жінки й дівчата не вміють дружити, тільки в окремих випадках здатні до солідарності. А хлопці?

Може, у житті дорослих узагалі немає такого поняття, як дружба? Бо якщо ще із шкільної парти хлопці здатні на таку підступність, то… І не скажеш, що мені це було геть-таки неприємно чути… І найбільше страшно через це… Ні-ні, я би ніколи не сприйняла Миколиних залицянь, але ж… До мене підійшов, а не до іншої… Хіба дівчат мало у школі? Може, він думає, що я здатна до якоїсь легшої поведінки через стосунки із Костем?

А якби я дозволила йому трохи позалицятися — що було б далі? Одного разу він прийшов би, сказавши: не хочу більше бачити біля тебе Костя, нехай забирається геть! Бр-бр! І я тоді відчула б, що зайшла задалеко у своєму напівдитячому інтересі до пікантної ситуації. Напевне, життя — не мильна опера. І хоч я би не дозволяла йому торкатися себе, та все ж… Нещодавно в сусідньому райцентрі якийсь старший хлопець повернувся з війська. Дівчина начебто писала йому листи, що любить, кажуть, він тримав ті листи біля себе, перев'язавши їх синьою стрічкою. А повернувшись, дізнався, що вона має іншого, його ж лише заспокоювала той весь час, мовляв, хай тобі легко служиться, солдате. Він дізнався про все. ЇЇ не сказав ні слова, а того хлопця поранив із якоїсь гвинтівки. Добре, що врятували. А бідолашного солдата, що встиг побути лише кілька днів удома, одразу забрали до тюрми, в камеру попереднього розслідування. І хто винен? Вона — і ще раз вона! Бо там, де є любов, завжди причаїлася ненависть як її нерозлучна сестра…

…Ось за кілька тижнів Микола, збезумілий від болю й пристрасті, скрадається до Костикового дому. Його переслідують недобрі знаки, застереження: свиня, що втекла від якогось сільського господаря, розляглася просто на асфальті; леґіон чорних кішок, трьоххвилинний град. Але він щось задумав. І тоді Марійка, відчувши недобре, біжить за ним і каже: "Я не люблю тебе, Миколо. Я ніколи тебе не любила. Мені було тебе трохи жаль. Якщо не облишиш Костя й мене — начувайся! Я те-бе не люб-лю, розумієш?!" І Микола повертається, зненавидівши Марійку. Він буде по-дрібному мстити їй усе життя, але вона боїться лише за Костика, а не за себе…

Марійка відчула, що навіть не співчуває Миколі. У її серці гніздився лише клубок зневаги і здивування.

9

Микола таки пішов до лісу. Його душили сльози. Добре, що цього ніхто не бачить. Навіщо було спішити? Але він не сподівався, що струнка і весела буде себе вести так жорстко.

…Вона могла сказати, мовляв, я люблю іншого, але ти теж хороший і кожна дівчина була би щасливою на моєму місці. Але я люблю тебе як друга. І колись ми підемо втрьох до нашого лісу. Всі розбредемося в різні боки. Я заблуджуся, і Костик не зможе мене знайти. Пройде кілька годин. Зневірившись у пошуку, Костик піде додому. А ти шукатимеш мене півдня — і таки знайдеш. Я сидітиму під деревом, а поруч — ведмідь. Ти відженеш його і пригорнеш мене. Тоді я скажу, що люблю тебе і буду твоєю дівчиною. Ми повертатимемося з лісу, взявшись за руки. Кость гляне, все зрозуміє і нарешті дасть нам спокій…

…Я перейменую тебе і називатиму Стрункою Веселкою. Кость забереться з нашої школи, і ми його більше не побачимо. Інколи ти згадуватимеш його, але чимраз рідше — і нарешті забудеш повністю. Я стану першим твоїм чоловіком, бо з ним ви лише цілувалися. І нарешті, одного прекрасного дня, я поведу тебе під вінець. І ми житимемо — байдуже де — довго й щасливо…

…І однієї зими, коли лютуватиме така віхола, що за півметра не буде видно перехожого, до нашого будинку-двоповерхівки хтось подзвонить. Я відчиню двері — і на порозі з'явиться старий, побитий життям Кость. "Я знав, що ти колись прийдеш", — скажу. Він мовчатиме. "Чого ти прийшов?" "По твою душу!" — відповість напівбомж, який колись звався Костиком, і почне витягати із-за пазухи ніж. — "Вона давно тебе не любить!" — спробую я зупинити злочинця. — "Неправда, виродку! Ти забрав її від мене!! тобі не жити!" Перехоплюю його судомну руку із затиснутим ножем. Викликаю міліцію. Півбомжа забирають. Бліда Струнка Веселка усміхається мені…

Це не вона винна, що він їй замакітрив голову! Це все Кость! Кость! Як я ненавиджу це ім'я! Він ніколи не був мені другом! Він краще вчиться, краще грає у футбол. Але це ще якось можна стерпіти. Але тепер він став мені перешкодою! Він псує моє життя!

Микола плакав від безсилої люті. Промайнула, може, година, а може, п'ять. У ліс м'якими і вкрадливими лапами почали закрадатися сутінки. Раптом хлопець помітно повеселішав. Сльози висохли. Уже сухе обличчя майже світилося.

Микола вибрів із лісу і почвалав додому. У нього визрів певний план, як повернути струнку І веселу.

10

А Марійка тим часом була зовсім не веселою, невідступно згадуючи Миколине освідчення. Що робити? Це ж треба такого! Ніколи би не подумала. Невже Кость аж так їй не довіряє, що вирішив випробувати руками