Віють вітри, віють буйні - Маруся Чурай

Маруся Чурай Маруся Чурай Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться, Ой як болить моє серце, А сльзи не ллються. Трачу літа в лютім горі І кінця не бачу. Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу. Не поправлять сльози щастя, Серцю легше буде, Хто щасливим був часочок, По смерті не забуде… Єсть же люди, що і моїй Завидують долі, Чи щаслива та билинка, Що росте на полі? Що на полі, що на пісках, Без роси, на сонці? Тяжко жити без милого І в своїй сторонці! Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бідна, тут горюю, Прийди подивися. Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе З горя висихаю. До кого я пригорнуся, І хто пригoлубить, Коли тепер того нема, Який мене любить?