Попутник - Торі Озолс

Кіра довго дивилася на двері, за якими зникла Марина. Їй дуже сподобалася ця жінка, і вона відчула радість за батька. Нехай його обраниця була набагато молодша за нього, але головне, що дівчина помітила щире кохання в її очах. Вона не сумнівалася, що потоваришує з цією жінкою, і тепер не розуміла, чому батько їх так довго не знайомив.

Через пару хвилин Марина повернулася з тацею та двома чашками чаю. Вони ще десь півгодини розмовляли, коли до кімнати, як ураган, увірвався батько. Кіра навіть здивувалася. Він був таким схвильованим, одразу кинувся до неї.

- Кіро, доню, що трапилося? - Майже перейшов на крик він. - Мені зателефонувала Марина, сказала, що ти тут і в тебе до мене серйозна розмова. Щось із малюком?

- Тату, все добре. Заспокойся, – спокійно відповіла йому Кіра.

Здавалось, вона вперше в житті бачила свого завжди стриманого батька таким нервовим та схвильованим.

- Вибач, Кіро, може я щось не так йому сказала. Я просто вирішила зателефонувати, щоб він приїхав сюди швидше, – винувато промовила Марина.

- Дякувати Богу, з тобою все добре, - з полегшенням видихнув Колесніков, після чого зробив крок назад і впав в крісло позаду себе.

- Ти певна, що це мій батько? Якщо так, то що ти з ним зробила? – з насмішкою запитала Кіра у Марини.

- Ну, зовні схожий на нього. Хоча я сама вперше його бачу таким, - Посміхаючись, підморгнула у відповідь жінка.

- Я бачу, мої жінки вже встигли потоваришувати і згуртуватися проти мене, - прищурив очі Колесніков. – Я дуже радий цьому.

- Але в цьому немає твоєї заслуги, тату. Ти міг би раніше нас познайомити! – суворо дорікнула йому дівчина.

- Так, Юро. Твоя дочка має рацію! – таким самим тоном додала Марина. - Гаразд, я залишу вас, щоб ви могли поговорити. Але якщо я потрібна, ти тільки поклич, Кіро.

- Дякую за турботі.

- Дочко, тепер розкажи, що в тебе трапилося? - запитав Колесніков, піддавшись трохи вперед.

- Тату, я втомилася. Я так не хочу жити, - тихо вимовила Кіра. - Я просто не можу. Ти завжди вчив мене брати все або нічого, і я вже здатна дієти інакше. Я кохаю Олега. Не знаю, як це сталося, але я шалено кохаю його! – В її голосі лунало стільки відчаю.

- Я знаю, люба. Я все ж таки твій батько і відразу це побачив, - ніжно промовив Колесніков та бистренько пересів на диван, поруч з донькою.

Від обхопив її за плечі. Пригорнув до себе.

- Сьогодні ми були на УЗД. Чули, як б'ється серце нашої дитини. Я була така щаслива, що майже здалася і мало не погодилася стати його дружиною. І лише коли ми зустріли його колишню наречену, я схаменулась, - тихо, в сорочку батька, зізналася вона. - Я не можу бути такою, як вона. Я не можу приймати лише те, що він може дати. Мені потрібне все!

- Люба, чому ти вважаєш, що Олег тебе не кохає? – поцікавився чоловік.

- Ми лише лаємось і спимо разом. Для нього я стерва, якій наплювати на все.

- Тоді може тобі варто сказати йому, що ти його кохаєш? Показати свої почуття, – запропонував батько.

Кіра підвела голову і подивилася в його очі.

- Я не можу. Я боюсь. Він ніяк не показав, що я йому потрібна. Якби ви не призначили ту зустріч, ми б і не побачились більше! - промовила вона. - Я так втомилася. Я не хочу повертатись туди! Не хочу бачити зараз Олега!

Вона виглядала настільки розгубленої і схвильованою, що серце батька розривалося від смутку. Його дівчинка ніколи такою не була. Вона крокувала по життю як справжній боєць.

- Тоді й не треба. Залишайся з нами. Це твій дім! - Вимовив він і поцілував її в лоба.

- Дякую, тату. Сьогодні залишуся тут, але я вирішила поїхати на деякий час з міста. – сказала Кіра.

- Як це поїхати? Куди? – схвильовано запитав Колесніков.

- Замість Каті. В нашу філію, що незабаром відкривається. Ненадовго. Хоча б на пару тижнів. Я б відволіклася від усіх думок, і трохи прийшла до тями.

- Кіро, ти ж вагітна, і збираєшся їхати одна?

- Тату, все буде добре. Вагітність протікає чудово, проблем не буде! – умовляла дівчина. - Я вже й Каті зателефонувала. Вона завтра зранку завезе квиток та всі документи, виліт о третій годині. Мені це потрібно, розумієш?

- Я розумію, сонечко. Просто дуже хвилююсь за тебе. Ти впевнена у цьому рішенні? – Чоловік не втрачав надії, що донька передумає, але розумів, що якщо вона так вирішила, то від свого вже не відступиться.

- Так, тату! – твердо промовила Кіра.

- Добре, - втомлено зітхнувши, погодився він.

- Тільки тату, прошу тебе, не кажи нічого Олегу. Не намагайся за допомогою нього відмовити мене. Я знаю, що ви зараз дуже потоваришували з Архаповим, але прошу, будь зараз на моїй стороні! - Майже благала Кіра.

Їй було необхідно, щоб батько підтримав її, а не здав Архапову, який відразу ж пришле до неї Олега. Вона не знала, чи зможе встояти і не повернутися до них.

- Звісно, ​​рідна. Просто я хочу, щоб ти була щасливою, але насамперед я твій батько, і якщо ти просиш мене про це, то вони нічого не дізнаються.