Нарцис - Дмитро Чобіт

4 вересня 1985 року в тюремному карцері табору особливого режиму ВС-389/36 села Кучино Чусовського району Пермської області радянських таборів для політв'язнів перестало битися серце великого сина України Василя Стуса.

Кати, які відправили поета на загибель, ніколи не зможуть змити із себе довічної ганьби і презирства за це нечуване злодіяння.

Як вважає відомий правозахисник, письменник, народний депутат України тринадцятого скликання Микола Горбаль, завданням адвоката на судовому процесі над Василем Стусом "було сприяти розправі, з чим він, я вважаю, блискуче впорався". [11]

Таким чином, ми бачимо, що Віктор Володимирович Медведчук відіграв ганебну роль у судовій розправі над великим українським поетом XX століття Василем Стусом. Будучи адвокатом, він не захищав свого підзахисного, так як це мала б робити професійна, відповідальна і чесна людина. Через те міра покарання поету навіть задля видимості не була пом'якшена - В.Стус отримав максимально можливий термін. У цьому, безумовно, є заслуга й "правозахисника" В.Медведчука.

Судовий процес над Василем Стусом був далеко не випадковий у службовій кар'єрі В.Медведчука. Він "успішно" виступав у якості адвоката іншого політв'язня радянських часів Юрія Литвина, і той теж отримав від "правосуддя" найбільший термін покарання за антирадянську діяльність, яка полягала у писанні правдивих статей. І теж, як і В.Стус, загинув у цьому ж таборі ВС-389/36.

Випадки із Василем Стусом і Юрієм Литвином незаперечне свідчать про те, що в часи своєї молодості Віктор Медведчук користувався великою довірою КДБ і мав допуск до політичних процесів по переслідуванню інакодумців або, як їх тоді називали, дисидентів. Будучи приставленим адвокатом до підсудних за тоді надуманими, а тепер смішними звинуваченнями, він навіть не намагався встановити справедливість або хоча б зменшити міру покарання своєму підзахисному. Тобто В.Медведчук виконував те, що йому доручили.

Нагадаю, що тоді не всі мовчки споглядали тодішнє радянське беззаконня, на боці якого стояли горе-прокурори, не кращі за них судді й адвокати. У згаданому номері 58 "Хроники текущих событий" наводиться лист Андрія Сахарова від 19 жовтня 1980 року на захист Василя Стуса. Це справді лист великого гуманіста, який викривав юридичну недолугість звинувачень, тобто А.Сахаров робив те, що мав би робити адвокат. Ось цей лист:

"В защиту Василия Стуса.

1980 год ознаменовался в нашей стране многими несправедливыми приговорами и преследованиями правозащитников. Но даже на этом трагическом фоне приговор украинскому поэту Василю Стусу выделяется своей бесчеловечностью.

…Юридическая машина сработала по своим нечеловеческим законам и обрекла человека еще на 15 лет страданий.

Так жизнь человека ломается без остатка - как расплата за элементарную порядочность и нонконформизм, за верность своим убеждениям, своему "я". Приговор Стусу - позор советской репрессивной системы.

Я призываю коллег Василя Стуса - поэтов и писателей во всем мире, своих коллег-ученых, "Международную амнистию", всех, кому дороги человеческое достоинство и справедливость, выступить в защиту Стуса. Особо я обращаюсь к участникам мадридского совещания… Приговор Стусу должен быть отменен, как и приговоры всем участникам ненасильственного правозащитного движения". [12]

Чи не вперше увагу до ролі Віктора Медведчука у долі Василя Стуса привернув відомий письменник і громадський діяч, колишній політв'язень радянських таборів Євген Сверстюк. Безумовно, що однією із причин оприлюднення фактів з темного минулого В.Медведчука було намагання останнього обійняти найвищу посаду в нашій державі. Але не тільки…

Прихильники В.Медведчука схильні розцінювати розвінчування свого протеже, як зведення порахунків. Подібну думку висловив і сам Віктор Володимирович та наголосив, що це події двадцятирічної давності. Але хіба можна застосовувати строк давності до загибелі видатної людини? Адже судилище над Василем Стусом, у якому активну участь взяв адвокат В.Медведчук, було визначальним у трагічній долі поета. Невже це можна забути і простити? Щодо звинувачень у зведенні з В.Медведчуком порахунків, то Євген Сверстюк заявив: "Хіба може йти мова про якесь зведення рахунків? Суспільство має знати всі ці речі і на них вчитися. Я б міг зрозуміти, якби людина, яка вчинила те, що вчинив Віктор Медведчук, влаштувалася десь сторожем і намагалася втекти від світу зі своїм тяжким минулим. Це інша справа. Але коли ця людина - права рука президента, коли вона претендує на пост президента України, то це означає, що така людина проповідує логіку і мораль антистусівську, вона хоче утвердитися такою, якою вона була і є. І тому треба, щоб люди знали всю правду. Суспільство має знати своїх героїв і своїх відступників". [13] А відомий єврейський поет і прозаїк Мойсей Фішбейн сказав ще чіткіше: "Нехай демократія має совість і вибирає між Стусом і Медведчуком". [14]

Відповідальність у суспільстві починається із сумлінної і якісної роботи хлібороба, слюсаря, інженера, журналіста, юриста. Кожен мусить виконувати свою справу бездоганно, інакше він готує людям прикрощі, біду, аварію чи катастрофу. Це стосується також і адвоката, який бере на себе обов'язок захисту і дає собі раду або не дає собі ради з цим обов'язком. Якщо адвокат взявся за справу - він повинен за неї відповідати. До нього такі ж вимоги, як і до столяра, який взявся робити двері - він повинен бути фахівцем.

Безумовно, що прийняття законного і справедливого рішення по кримінальній справі Василя Стуса великою мірою залежало від професійності, принциповості, щирості і навіть мужності адвоката. Однак цих якостей Віктор Медведчук не проявив. Більше того - він не захищав правду і справедливість, тобто не виконував найперший обов'язок юриста. Він був не правозахисником, а надійним гвинтиком тодішньої репресивної кадебістської системи і виконував відведену йому роль сумлінно та запопадливо.

Шановний читачу, уяви собі ситуацію: на уроці літератури вчителька розповідає про визначного українського поета Василя Стуса, про його життя, творчість та правозахисну діяльність.