Ґоморра - Роберто Сав'яно

на кадик. Можливо, моя клаустрофобія спричинялася не малесеньким незручним сидінням у невеликому літаку і не темрявою за вікном, а моїм відчуттям того, що реальність немилосердно тисне на мене і що я — наче та курка в переповненому курнику, де зголоднілі птахи ладні заклювати один одного. Наче все було єдиною територією з одним виміром та одним порядком, зрозумілим скрізь і кожному. То було відчуття відсутності виходу, відчуття накинутої силоміць необхідності вступити у велику битву — або щезнути. Я повернувся до Італії з думкою про колію, якою рухаються швидкісні поїзди; капітал, що потрапляє у величезну європейську економіку, стрімко тече в одному напрямку, а в іншому — південному — рухається все, що було би шкідливим в інших місцях. Воно входить і вливається крізь фільтраційну сітку відкритої та гнучкої економіки, створюючи — під час безперервного циклу трансформації — багатство в інших місцях, але не даючи ані найменшого поштовху розвитку в тих краях, де розпочалися ці метаморфози. Черево південної Італії розпухло від мотлоху й сміття, роздулося, як у вагітної жінки, але плід так і не росте; вагітність закінчується викиднем грошей, а потім знову негайно настає вагітність, і знову викидень — і знову зачаття, аж поки тіло не зруйнується, поки артерії не закупоряться, поки легені не припинять всотувати кисень, поки хромосоми не розпадуться. І так — без кінця.

«Країна вогнищ»

Неважко уявити собі що-небудь, неважко намалювати в голові якусь людину чи жест, або щось таке, чого насправді не існує. Неважко навіть уявити власну смерть. Набагато важче уявити собі економіку в усіх її аспектах: фінанси, проценти прибутку, ділові перемовини, борги та інвестиції. Тут немає облич, які треба малювати в своїй уяві, немає чогось конкретного та предметного, що можна було б зафіксувати в своїй свідомості. Можна подумки зобразити вплив економіки в цілому, але не рух готівкових засобів, банківські рахунки та разові операції. Якщо спробувати все це уявити, то доведеться заплющити очі, зосередитися і напружувати мозок доти, поки не почнеш бачити всі ці заумні цифри та графіки, витаврувані зі зворотного боку твоїх повік.

Я безперервно намагався сконструювати в своїй голові образ економіки, щось таке, що змогло б передати її технології та виробництво, її купівлі та продажі. Але точний графік ніяк не виходив, не виходило компактного і виразного зображення. Мабуть, єдиним способом репрезентувати принцип роботи економіки — це зрозуміти, що вона після себе залишає, прослідкувати шлях компонентів, що відпадають від неї, як, скажімо, відпадає омертвіла шкіра в той час, коли економіка бадьоро марширує вперед.

Найконкретнішою емблемою кожного економічного циклу є сміттєве звалище. Накопичуючи все, що колись існувало, звалища є реальним наслідком споживання, чимось більшим, аніж просто позначкою, що її лишає на поверхні землі кожен виріб. Південь Італії — це кінцевий пункт відходів виробництва, нікому не потрібних залишків та токсичних викидів. Якщо усе сміття, що, за даними італійської природозахисної групи «Легамбієнте», уникає офіційної інспекції, зібрати в одному місці, то утвориться гора вагою 14 мільйонів тонн 47 900 футів заввишки з площею основи три гектари. Монблан сягає висоти 15780 футів, Еверест — 29015. Тому ця гора необлікованого та не охопленого офіційною звітністю сміття була б найвищою горою в світі. Ось такою я й уявив собі ДНК економіки, її комерційні операції та бухгалтерські розрахунки. А тепер уявімо собі, що ця гора вибухнула і розсипалася по всьому Півдню Італії, зокрема — в Кампанії, Сицилії, Калабрії та Пулії, тобто в регіонах з найвищим показником екологічної злочинності. Ці ж самі регіони очолюють список місцевостей з найбільшими злочинними угрупованнями, найвищим рівнем безробіття та найбільшою кількістю бажаючих служити в армії та поліції. Завжди один і той самий список — вічний та незмінний. За останні тридцять років район довкола Казерти, а також між рікою Ґарільяно та озером Патрія — край клану Маццоні — увібрав у себе тонни звичайних та токсичних відходів.

Найсильніше постраждали від ракової пухлини токсичних відходів околиці Неаполя: Джульяно, Квальяно, Вілларікка, Нола, Ачерра та Марільяно, — а також ті майже 115 квадратних миль, на яких розташовуються міста Граццанізе, Канчело Арноне, Санта-Марія-Ла-Фосса, Кастельвольтурно і Казаль-ді-Прінчіпе. Жоден інший регіон в західному світі не має більшої кількості незаконно скинутих нетоксичних відходів. За останні п’ять років бізнес на смітті продемонстрував загальне зростання на 29,8 відсотка, і це зростання можна порівняти хіба що тільки зі зростанням кокаїнового ринку. Наприкінці 1990-х клани Каморри стали європейськими лідерами з утилізації відходів; за чотири роки вони разом з посередниками натоптали свої кишені доходами, що вимірюються сумою 44 мільярди євро.

2002 року міністр внутрішніх справ у своєму парламентському звіті зазначив, що стався перехід від збирання сміття до укладення угод з конкретними «інсайдерами», і метою цього переходу було встановлення повного контролю над усім циклом. Утилізація відходів стала таким великим і прибутковим бізнесом, що, незважаючи на постійні тертя, дві галузі казалезького клану, очолювані Сандоканом Ск’явоне та Франческо Бідоньєтті, примудрялися ділити обширний ринок і уникати прямого зіткнення. Але казалезці тут не поодинокі. Клан Малардо з Джуліано розкидає по своїй території величезну кількість відходів і швидко розподіляє свої доходи. В тому районі було виявлено покинутий кар’єр, вщерть наповнений сміттям, — обсягом приблизно двадцять вісім автотягачів з причепом. Уявіть собі низку вантажівок, що тягнуться, бампер до бампера, від Казерти і аж до Мілана.

Боси анітрохи не вагалися, насичуючи свої міста токсинами та псуючи землі, що оточують їхні маєтки. Життя боса коротке; влада клану, яку підривають вендети, арешти, вбивства та довічні ув’язнення, не може тривати довго. Наповнення району токсичними відходами та оточення власного міста отруйними гірськими кряжами — це проблема лише для людини з почуттям громадського обов’язку, яка бачить владу в довготривалій перспективі. Філософія ж швидкоплинного бізнесу з філософією «тут і негайно» не має негативу, він оперує лише однією категорією: відсотком прибутку. Більшість перевезень токсичних відходів здійснюється лише в одному напрямку: з півночі на південь. Починаючи з кінця 1990-х вісімнадцять тисяч тонн токсичних відходів з Брешії було викинуто довкола Неаполя та Казерти; у Санта-Марія-Капуа-Ветере за чотири роки опинився один мільйон тонн. Відходи з переробних заводів у Мілані, Павії та Пізі привезли до Кампанії. Співробітники прокуратур в Неаполі та Санта-Марія-Капуа-Ветере під керівництвом Донато Чельї виявили, що 2003 року понад 6500 тонн відходів привезли за сорок днів з Ломбардії до Трентола Дучента поблизу Казерти.

Сільська місцевість довкола Неаполя та Казерти — це справжня мапа сміттєвих звалищ, лакмусовий папірець італійської промисловості. Долю численних виробів італійської промисловості