Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Багацько єсть тут наших, да кажеться, люди такі, що проміняв би їх за німця, не тільки, що на хрещеного, а єсть між їми, конешне знаю, один – се Николай Алексеевич Головко195, магистр математических наук из Харькова; от де правдива душа, і як зійдемось, то перве слово його об Вас, він сотрудником у некоторых журналах і хлопець дуже розумний; жаль тілька, що своєю правдивостю чи не наробить того, щоб не запроторили і його куди, бо вже і тепер під надзором полиции, часто він буває у Остроградського, і я помандрую коли-небудь з їх до його; багацько єсть тут таких, що згадують Вас, а Головко каже, що Вас не стало, а на місто того стало більш людей – аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали і що кажуть люде, для котрих правда – така голосна і велика істина, що хоч би її казати и при самом Карле Ивановиче196, то не спугались би…»197.

Співробітництво Шевченка з петрашевцями та іншими революційними течіями перервано арештом та засланням

У середині 40-х рр. ХІХ ст. Т. Г. Шевченко заслужено посідав визначне місце в загальноросійському революційному русі. Він активно співробітничав з петрашевцями, виношуючи плани організації народних селянських повстань у Росії та в Україні. Надзвичайно високо оцінював послідовну революційну спрямованість усієї творчості й діяльності Михайло Васильович Петрашевський.

З роками набирав небаченої сили вплив його могутньої поезії на уми та дії революційно налаштованих шарів вітчизняного суспільства.

«Поэзия Шевченко, начиная с 40-х годов, оказывала заметное воздействие на развитие русского освободительного движения. Преданность народу подсказывала поэту правильную постановку важнейших проблем современности…

Арест Шевченко в 1847 году и последующее многолетнее заключение поэта были тяжелейшим ударом не только для украинского революционного движения, но и для всего освободительного движения России, для всех славянских народов… Это была поистинно чудовищная кара. Бдительное начальство, памятуя указание Николая I о запрещении ссыльному поэту писать и рисовать, неусыпно следило за подневольным певцом, «готовясь выстрелить по первому стиху и в крепости поднять военную тревогу», как прекрасно сказал А. Н. Майков». Шевченка любили й шанували всі справжні митці. Практично, думається й теоретично, їх не можливо навести в нашій розповіді про найбільш шанованого в світі сина українського народу. Зворушливо й душевно висловив свою любов до українського поета Корній Іванович Чуковський – відомий письменник і літературознавець, прискіпливий фахівець з питань перекладу.

«Никогда, – відкриває своє серце Корній Іванович, – я не мог без слёз читать шевченковскую

Ой люлі, люлі, моя дитино,

Вдень і вночі.

Підеш, мій сину, по Україні,

Нас кленучи.

Сину мій, сину! Не клени тата,

Не пом’яни!

Мене, прокляту: я твоя мати,

Мене клени!

Это с детства так. Сейчас для какой-то цитаты развернул Шевченка – открылась эта стихота, и глаза сами собой мокреют»198.

СТАРЕ-НОВЕ «ВІДКРИТТЯ» ЧАСОПИСУ «КРИТИКА»

Навіщо шеф-редактору «Критики» Маланюк

Друкується «Критик» у Києві, однак про його дійсний, так би мовити, «статус» дізнаємось на останніх сторінках, де подані далеко не менш суттєві «додаткові відомості»: «Критика» співпрацює з Українським науковим інститутом Гарвардського університету, а її головним редактором є професор цього заокеанського учбового закладу Григорій Грабович. Нещодавно Г. Грабович виступив із статтєю: «Шевченко у критиці Євгена Маланюка». Цікаво, що для розповіді про найвеличнішого в історії українця – Тараса Григоровича Шевченка – обрано «об’єктивну особу», або навіть «надоб’єктивну особу», звертаючись до якої у 20-ті роки минулого століття Володимир Сосюра писав: «Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою!» – Як бачимо, зустрілися й нині.

Ми не прагнемо воювати з професором Григорієм Грабовичем. До того ж нашу увагу привернула варіація назви статті, що міститься на обкладинці «Критики» – «Націоналізований Шевченко».

Разом із цим не зовсім зрозуміло, чому для об’єкта дослідження творчості Шевченка обрано твір Маланюка, який все своє життя перебував у найближчому обозі загальновідомого метра українських націоналістів Д. Донцова.

Заокеанський професор, бодай не повністю, прагне усвідомити знакове місце Шевченка в громадсько-політичному розвитку України за його життя та після відходу поетареволюціонера у вічність. У той самий час гарвардський професор назагал погоджується із тим, що, «як це переконливо насвітлює Драгоманов, – кожен новоз’явлений соціяльний чи політичний напрямок ґрунтував свою легітимність на вірності Поетові або ж, частіше, на реінтерпретації його на власний ідеологічний лад».

Ідейна основа та фахова неспроможність апологетів Донцова

Завдання свого журнального виступу Г. Грабович вбачає у «підправленні» спроб переосмислити сутність творчості Тараса Шевченка у бурхливому ХХ сторіччі. «В сучасній літературній практиці, – зазначає гарвардський професор, – такі спроби є половинчастими і схильними відбивати раніші не- або антисовєтські (переважно емігрантські) ідеологічні прочитання. Часом вторинність тих спроб компенсується ще більшою категоричністю. Постсовєтська рецепція Маланюка і не меншою мірою Донцова тут особливо показова. За кількома винятками, сучасні українські дослідження про Маланюка (приклади не наводяться. – Автори) перебувають здебільше у модусі національного патосу й апологетики і не демонструють глибшого розуміння теми, зокрема врахування раніших еміграційних досліджень.

Чому Маланюк так «полюбляє» Шевченка

Що Шевченко посідає центральне місце у текстах Маланюка, не повинно дивувати. Поет, який проголосив своїми сутнісними чеснотами патріотизм і відданість нації й уважав себе не лише її представником, а й речником, покликаним вести, спрямовувати і викорінювати її вади та прогріхи, не міг не звертатись до Шевченка, національного поета, того, хто став уособленням цієї настанови, особливо ж у межах націоналістичної ідеології… Водночас це відсилає нас до найширшої проблеми у рецепції Шевченка – її різнобічної та мінливої природи. Бо Маланюкове розуміння Шевченка як трибуна не є помилковим, це не просто витвір його ідеології, наслідок концепційних зсувів його покоління. Пророчий голос – реальність Шевченкової поезії… Але навіть і домінуючи, цей голос завжди пом’якшується і переплавляється складнішою загальною динамікою Шевченкового голоса, закладеного у його поетичному тексті та самопрезентації; і ці нюанси ідеологічний порив Маланюка запрограмований ігнорувати або й просто не бачити.

Хоча Шевченко присутній також у поезії Маланюка, і комплексне дослідження передбачає увагу й до цього аспекту, осердя його рецепції Шевченка містяться в есеях та літературознавчих дослідженнях… Однак, поглянувши на діяпазон його інтересів… видно, що тема