Тарас Шевченко та його доба. Том 1 - Рем Георгійович Симоненко

Ліричний герой поезії Тараса Шевченка

Сам образ поета в «Кобзарі» або, як кажуть, ліричний герой, входить у світову поезію як один з найсвітліших провісників великої і вільної людини майбутнього. Пройдуть віки, одшумлять класові бої, одшумлять війни, а Шевченко – син свого гіркого й жорстокого віку – залишиться в певному розумінні високою людською нормою і зразком для поколінь. Чим? Передусім – своїм невгасимим гуманістичним горінням, бо важко назвати в поезії іншого такого ж полум’яра, вогненосця людяності і свободи, яким був цей співець поневоленої народної маси. Були поети багатогранніші за Шевченка, були художники психологічно тонші й глибші, але цей поет має сферу, в якій він неперевершений і всесильний, я дозволю собі сказати, що він більше, ніж будь-хто, утвердив у літературі тип людини з геніально розвиненою здатністю соціального співпереживання, людини, яка бурхає вогнем, прагне негайної дії, сходить на вершину гніву й радості при кожному зіткненні з людським горем і щастям. І здавалося б, перед лицем прикладу Шевченка мусили б назавжди замовкнути бюрократи від ідеалістичної естетики, які і досі прагнуть зображувати громадянського поета таким собі сухарем-мозковиком, речником голих програм, доктрин і лозунгів. Так, автор «Кобзаря» – поет програмний, він прямо декларував це і в «Гайдамаках», і в «Неофітах», але з цією програмою зв’язане все життя його духу і серця, і саме тому великий революційний трибун Шевченко був великим ліриком, був художником надзвичайної внутрішньої свободи й рідкісного емоційного багатства.

Революційний гуманізм поезії Шевченка

Проблема оцінки будь-якого явища мистецтва тісно пов’язана з проблемою його гуманістичного змісту. Немає потреби докладно характеризувати пристрасний революційний гуманізм Тараса – він очевидний.

І хоч за століття, що минули від епохи Кобзаря, розвиток гуманістичних ідей в суспільній свідомості й літературі пішов далеко вперед, породивши діяльний всеосяжний гуманізм нового, соціалістичного світу, – вистраждані революціонером-демократом Шевченком ідеали щирого, активного людинолюбства нам кровно близькі й дорогі.

Гуманізм автора «Заповіту», який злив у єдине ціле і велику любов до пригнобленої людини, і грізну ненависть до її ворогів, і прометеївський дух революційної героїки, був і буде нашим спільником у викритті фальшивих псевдогуманістичних концепцій, змістом яких є лицемірне, чисто словесне «співчуття» пригнобленим масам і заперечення реальної боротьби за їх свободу і щастя.

Сяйливість Шевченкової поезії

Разом з тим у світі ідей і образів поета, який бачив у народній революції шлях до щастя, до розквіту людини і всього людського, ми знаходимо також спільні художні елементи для боротьби проти викривлень сучасного революційного гуманізму. Шевченко – один з тих поетів, які з найбільшою силою стверджують, що в основі справедливої ненависті революціонера лежать найвищі позитивні цінності – глибока любов до людини, до народу, любов, без якої вся ненависть, всяке насильство не можуть мати виправдання. При сяйві шевченківської поезії, для якої найменший з рабів старшого покоління був світовою цінністю, перед лицем поета, для якого звичайна, «буденна» трагедія знедоленого кріпака дорівнювала за глибиною трагедіям Едіпа, Коріолана або Ліра, – ми ще ясніше бачимо антигуманність доктрин, згідно з якими проста людина в історичному процесі – поняття чисто функціональне, вона не більше, ніж звичайний «гвинтик».

Щирий гуманізм, революційно-демократична спрямованість визначають позиції Шевченка – поета і мислителя – і в сфері національній. Нема потреби доводити, яким високим патріотизмом і яким могутнім національно-визвольним пафосом насичена поезія «Кобзаря»; водночас проблема національної свободи й гідності нерозривно злита у Шевченка з ідеєю соціального визволення трудящих і братерського союзу всіх народів. Саме цим найбільший поет України завжди протистояв і буде протистояти реакційному націоналізму.

Шевченко жив і творив у ті часи, коли нелюдський гніт царизму, позбавляючи народи соціальних прав, глибоко ранив їх ображене національне почуття. Ці рани кровоточать у поезії Тараса, але ще більше нас вражає інше: яка потрібна була велич духу і яка колосальна робота мислі мала відбутися, щоб на зорі історичного пробудження народу здійснити те, що здійснив Шевченко, – подати братню руку передовим борцям усіх народів і водночас сміливо оголити у власній нації глибокі соціальні антагонізми, що ділять її на бідних і багатих, на покривджених і кривдників, на народ і «панів лукавих»!

Відомо, з яким жадібним інтересом зустрічають нині музу Шевченка читачі країн, що визволились або визволяються з-під колоніального, імперіалістичного ярма. В особі українського Кобзаря до них приходить поет, наділений особливо принадним даром вихователя почуттів патріотизму та інтернаціонального братерства. Нещодавно я прочитав у якійсь газеті, що в Єгипті зараз перекладаються арабською мовою твори Шевченка. Мимоволі подумалось: ось поет, який уміє надихнути свого читача справді патріотичними почуттями, невіддільними від радості єднання з народами-братами і від справедливої ненависті до будь-яких антинародних сил у власній нації. Ось поет, що промовив слова про сім’ю велику, вольну, нову, такі ж прості й потрібні людству, як слова «мати», «хліб», «земля», «небо»!

Шевченко – невмирущий співець дружби народів

Своїм життям, творчістю й революційною діяльністю Шевченко увійшов в історію українського народу як його найкраща пісня про братерство з народом Росії, з великою слов’янською сім’єю, з усіма народами, серед яких він живе… Як про поета, що своїм життям і творами кликав до єднання народів, про нього пишуть у наші часи і польський романіст Є. Путрамент, і болгарський філософ Т. Павлов, і югославський дослідник О. Флакер, і американський співак П. Робсон, і ліванський поет М. Нуайме. І якщо й сьогодні з деяких закордонних поетичних закутків на благородний інтернаціоналізм Шевченка, на його братні почуття до народів Росії намагаються кинути тінь прислужники темних реакційних сил, то їм можна відповісти словами французького письменника Ш. Стебера185, який ще у 1939 р. писав з цього приводу: «Великий поет їм не належав і не може належати, бо справжня мета цих «патріотів» – відновлення тих соціальних привілеїв, проти яких Шевченко виступав з самого дитинства й яким пророкував трагічний кінець».

Невичерпна сила реалізму Шевченка

На закінчення кілька слів про художню природу поезії Шевченка й її відношення до естетичних проблем сучасності.

Книги таких великих художників, як Шевченко, нагадують про невичерпну життєву силу передового реалістичного мистецтва. Письменники багатьох поколінь вчились і вчаться на поезії «Кобзаря» умінню бути близькими і зрозумілими не для сотень, а для мільйонів читачів, та є ще один бік великого художнього реалізму, на якому хочеться сьогодні окремо наголосити, говорячи