Ґоморра - Роберто Сав'яно
Я знаю це і можу довести. Успішні італійські бізнесмени з’являються з цементу. Я знаю, що за відомими моделями, менеджерами, «акулами» фінансового бізнесу та власниками газет і яхт — за всім цим і під усім цим криється цемент, субпідрядники, пісок, щебінка, автобуси, набиті робітниками, що працюють всю ніч і зникають вранці, хитке риштування та фальшиве страхування. Рушійна сила італійської економіки залежить від товщини стін. Слід внести поправку до конституції, яка б вказувала, що її основою є цемент. Будівельники — це батьки — засновники Італії, саме вони, а не Ферруччіо ГІаррі, Луїджі Ейнауді, П’єтро Ненні чи Валеріо Борґезе. Саме спекулянти нерухомістю зі своїми цементними заводами, контрактами, спорудами та газетами витягнули Італію з болота фінансових скандалів.
Будівельний бізнес — поворотний пункт для найманців кланів. Попрацювавши певний час кілером, рекетиром чи вартовим, ви опиняєтеся в будівництві або збиранні та вивезенні сміття. Замість демонструвати фільми та читати лекції в школі, краще повезти кілька потенційних найманців на будівельні майданчики і показати їм майбутнє, що на них чекає. Якщо їм вдасться уникнути смерті або тюрми, то вони опиняться тут і будуть харкати кров’ю та вапном. В той час, коли еліта в білих комірцях (яку начебто контролюють боси кланів) насолоджується життям, інші гинуть на роботі. І так — увесь час. Найголовніше — це швидкість будівництва і потреба економити як на безпеці, так і на графіку робіт. Нелюдська тривалість робочих змін, по дев’ять, десять, дванадцять годин на день, включно з суботами та неділями. Сотня євро за тиждень плюс п’ятдесят за кожні десять годин в неділю або понадурочних. Молодші будівельники витримують навіть по п’ятнадцять годин, бо, мабуть, нюхають кокаїн. Коли на будівництві хтось гине, то включається надійний та перевірений механізм. Загиблого забирають геть і фальшують автокатастрофу. Труп усаджують в авто, а саме авто підпалюють і скидають в урвище. За компенсацію родина загиблого отримує страховку. Часто люди, що влаштовують такі «автокатастрофи», страждають і самі, інколи — дуже серйозно, особливо, коли скеровують автомобіль у стіну, попередньо його підпаливши. Коли присутній бос, то все йде гладенько. Але коли його немає, то робітники часто впадають у паніку. І кидають важкопораненого або труп на узбіччі дороги, що веде до шпиталю, а самі — тікають. Коли ж їх мучить совість, то вони викликають «швидку». Ті, хто бере участь у «зникненні» чи вивезенні важкопораненого, знають, що їхні колеги вчинять з ними так само, якщо їм судитиметься загинути від падіння з риштування чи під колесами вантажівки. Я достеменно знаю, що чоловік, який сидить поруч з тобою, спочатку тобі допоможе, але потім прикінчить тебе, щоб тебе спекатися. Тому на майданчику панує атмосфера підозри. Індивід, що працює поруч, може виявитися твоїм катом, або навпаки. Він тебе не мучитиме, ні. А просто кине одиноко помирати на узбіччі або спалить тебе в авто. Кожен будівельник знає, що саме так і працює цей механізм. А компанії на півдні забезпечують надійніші гарантії. Вони швидко виконують свою роботу — і зникають; «розрулюють» кожну халепу, не здіймаючи галасу. Я знаю це і можу довести. І кожен доказ має своє ім’я. Впродовж семи місяців на будівельних майданчиках на північ від Неаполя загинуло п’ятнадцятеро робітників. Вони впали вниз, загинули під ковшем бульдозера або померли, роздавлені краном, яким керували оператори, перевтомлені в результаті