Слово після страти - Вадим Григорович Бойко

На багатющих Освенцімських складах лежали тисячі тонн найкращих продуктів, сила-силенна одягу, білизни, килимів, шерстяних ковдр, хутра, взуття тощо. Ці багатства відправлялися в Німеччину, частина псувалася на складах, а частину розкрадали в'язні та есесівці.

«Канадці» розпорювали одяг, взуття, ретельно обстежували тюбики кремів і паст, консерви, хліб, шукаючи там золото, брильянти, іноземну валюту та інші коштовності. Коли весною 1943 року почали прибувати ешелони з Греції, «канадці» витрушували із в'язок сушеного інжиру кілограми схованих там золотих монет. Французькі євреї везли з собою багато банок із варенням. Есесівці одразу звернули, на це увагу й наказали «канадцям» промивати усе варення на ситах. В результаті «намили» кількасот кілограмів золота, а в одній півлітровій банці з вишневим варенням виявили багато брильянтів. Голландські і бельгійські євреї найчастіше ховали золото й брильянти в консервах і сирах. Бідолахи навіть не підозрювали, до чиїх рук потраплять ці «продукти».

Я вже писав, що гітлерівці дуже полюбляли всіляку символіку, таємничі шифри, коди тощо. Усі свої злочинні плани, кампанії, акції політичного, економічного і військового характеру вони зашифровували з допомогою різних кодів і символічних назв, значення яких було відоме лише вузькому колу осіб. План пограбування євреїв вони суворо засекретили під кодовою назвою «Кампанія Рейнгардт»[44]. Про розміри цієї кампанії, а також про ті вигоди, що їх мав од неї рейх та нацистська панівна верхівка, либонь, найкраще свідчать показання головного коменданта Освенцімських таборів Рудольфа Гесса:

«В результаті цієї кампанії були захоплені цінності вартістю сотень мільйонів. Відбиралися речі казково цінні: нечувано дорогі коштовні камені, оздоблені брильянтами годинники, персні, серги, кольє. У табір привозилася валюта всіх країн. Іноді в однієї особи виявляли валюту на сотні тисяч. Тисячодоларові банкноти не вважалися рідкістю.

Сортуванням цінних речей займалася спеціальна команда в'язнів. Потім гроші і цінні речі разом з ешелонами продовольства відправляли в Берлін. Там валюта переходила в розпорядження спеціального відділення банку. Цінні речі й девізи продавалися в Швейцарію.

В'язням із команди «Канада» доводилося працювати день і ніч. Часто «канадці» відправляли в Німеччину до двадцяти вагонів з речами за добу.

В 1942 році в Біркенау почали будівництво нових складів у західній частині сектора В-ІІ. Як тільки закінчилося будівництво тридцяти складів, вони одразу заповнилися речами. Невдовзі біля складів знову нагромадилися цілі гори нерозібраних речей. Врятувати становище могла лише затримка нових ешелонів у дорозі.

У пошуках дорогоцінностей в'язні з команди «Канада» повинні були ретельно обстежувати весь одяг і взуття. Іноді в пломбованих зубах знаходили дорогоцінні камені. Тисячі годинників посилалися в Заксенхаузен і ремонтувалися там в'язнями. Більшість цих годинників потім відправляли на фронт, де їх роздавали солдатам. Золоті зуби вбитих переплавлялися, і золото щомісяця посилали в Центральний інститут охорони здоров'я».

Із тридцяти п'яти складів, заповнених награбованими речами, нацисти під час евакуації табору спалили двадцять дев'ять. Та навіть у тих шести складах, які вціліли, було виявлено стільки награбованих речей, що самі тільки цифри приголомшують уяву: 800 тисяч жіночих платтів, 350 тисяч чоловічих костюмів, 44 тисячі пар взуття, 14 тисяч килимів і силу-силенну інших речей, аж до дитячих колясок. А скільки ж було їх у тих складах, що згоріли! А скільки було відправлено в Німеччину!

З документів, які частково уціліли, видно, що тільки за півтора місяця (з 1 грудня 1944 року по 14 січня 1945 року) в Німеччину було відправлено 192 652 жіночих плаття, 222 269 чоловічих костюмів.

Мерзенні правителі рейху не гребували нічим. Вони старалися використати все, що належало живим і мертвим, аж до людського попелу і розмелених кісток, які йшли на удобрювання полів. Із закатованих жінок вони зрізали волосся. За показаннями свідків, у Німеччину було відправлено 60 тисяч кілограмів цієї «сировини. Після визволення табору на складах було виявлено 700 кілограмів жіночого волосся. Воно систематично посилалося одній баварській фірмі, яка виготовляла з нього різні сорти повсті, що йшла на матраци, сідла, попони, а також у військову промисловість, зокрема використовувалася на будівництві підводних човнів для обшивки, звуко- і теплоізоляції тощо.

Встановлено також, що з табору фашисти вивезли понад шість тисяч кілограмів золота, перелитого з самих тільки зубів!

Основну масу награбованих цінностей нацисти використали для ведення війни. Іноземну валюту, золото, дорогоцінні камені й коштовні речі вони продавали у Швейцарію. Через Швейцарію і нейтральні країни за награбовану валюту фашистська Німеччина закупляла стратегічні матеріали і сировину для військової промисловості, не кажучи вже про фінансування шпигунської мережі в десятках країн світу.

Чимало награбованих гітлерівцями цінностей прилипло до рук фашистських верховодів усіх ступенів і рангів. Тисячі гітлерівських бонз, котрі нажили під час війни за рахунок розбою і грабежів в окупованих країнах, за рахунок Освенцімів, за рахунок страждань і крові мільйонів жертв фашизму величезні багатства, розкошують зараз. Нині вони мріють про нові, вже атомні Освенціми.

У пограбуванні євреїв були зацікавлені всі верстви німецької буржуазії, яка наживалася на «вирішенні єврейського питання», а після війни всіляко відхрещувалася од фашистських бузувірів, доводячи свою непричетність до злочинів нацистів, до створення і експлуатації фабрик смерті.

З показань Рудольфа Гесса та багатьох свідків, а також з офіційних документів, захоплених арміями держав антигітлерівської коаліції, стало відомо, що одяг, взуття та інші речі посилалися з Освенцімських складів організації «Націонал-Соціалістська соціальна допомога» або бургомістрам різних міст Німеччини для розподілу серед населення. З-поміж захоплених документів були й офіційні листи, в яких організації, що займалися розподілом речей, докоряли табірному начальству за те, що воно присилало одяг, попсований кулями і забруднений кров'ю, через що його доводилося відправляти на текстильні фабрики як сировину.

У згадуваній уже нами книзі «Фабрика смерті» автори детально розповідають, як у зв'язку з втіленням у життя плану «Кампанія Рейнгардт» в самому таборі запанував