Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Зима наближається - Гаррі Кімович Каспаров

Зима наближається - Гаррі Кімович Каспаров

Читаємо онлайн Зима наближається - Гаррі Кімович Каспаров
справді виявилася дуже й дуже корисною. Можна майже уявити, як Путін та його близьке оточення зібралися в лабораторії, розробляючи ідеал «Медведєва». Він мав бути зі свіжим обличчям і світлими очима, а також здатним добре говорити про реформи на втіху інтелігенції. Окрім того, він мав із незворушним виглядом люб’язно визнавати, що не все в Росії чудово, але точно скоро покращиться. Цей «Медведєв» також про всяк випадок не міг мати жодної власної думки, амбіцій або політичної підтримки. Нарешті, він мав бути нижчим на зріст за Путіна, а також мати ще меншу харизму — насправді дуже рідкісне поєднання. На щастя для Путіна, сталося так, що в нього якраз був один такий під рукою, причому в його власному кабінеті міністрів.

10 грудня 2007 року Путін під гучні фанфари оголосив, що підтримає як свого наступника на президентських виборах першого віце-прем’єр-міністра Росії Дмитра Медведєва. Цю кандидатуру швиденько висунула «Единая Россия» та інші маріонеткові партії, і вже через тиждень після одержання путінського благословення Медведєв став офіційним кандидатом. Він одразу ж оголосив, що, як тільки виграє ці вибори, призначить своїм прем’єр-міністром Володимира Володимировича Путіна. Путін милостиво погодився, і на цьому квит. (Заради участі в президентських перегонах Медведєв також відмовився від посади голови «Газпрому», що породило жарти про його пониження в посаді до президента Росії.)

Що ж до західних лідерів, то прикладом реакції майже всіх із них може бути один коментар у новинах. Наступного дня після путінського схвалення Медведєва держсекретар США Кондоліза Райс проводила дискусію за круглим столом із редколегією газети «Ю-Ес-Ей Тудей». Поговорили про Ірак, Іран, а потім перейшли до колишньої зони відповідальності Райс — Росії. Вона висловила кілька обґрунтованих зауважень про те, як «демократичні процеси в Росії зробили крок назад», та про те, що «це не те середовище, у якому можна говорити про вільні й чесні вибори». Але потім продовжила, сказавши, що знає Медведєва й що він «інтелігентний» та «з іншого покоління»[59], неначе щось із цього мало хоч якесь значення, навіть якщо було правдою.

Найбільш показовим моментом у коментарі пані Райс є той, коли тема Медведєва як наступного президента Росії була піднята вперше. В офіційних записах ідеться:

СЕКРЕТАР РАЙС: «Думаю, у березні в них усе одно будуть вибори». (Сміх.)

Напевно, усі присутні добре посміялися, коли заздалегідь вирішене призначення Медведєва президентом назвали виборами. Правду кажучи, наші вибори таки викликали сміх. Але чого одразу не прозвучало наступне запитання до пані Райс: «То чому ж Росія все ще у Великій сімці, якщо російські вибори є таким жартом?» або «Чому адміністрація Буша витратила стільки часу, крові й коштів на спроби побудувати демократію в Іраку та де тільки можливо, при цьому практично ігноруючи дії Путіна в найбільшій в світі країні-експортері нафти, яка також має найбільший у світі ядерний арсенал?» Не те, щоб усі наполягали або очікували, що Буш вторгнеться в Росію, звичайно, але проста логіка вимагала поставити це запитання людині, яка так активно просувала те, що вона називала «Програмою свободи».

За кілька днів до інтерв’ю Райс журнал «Тайм» назвав Путіна людиною 2007 року. Редакції явно довелося довго пояснювати, що цей титул «не є схваленням» і що він дається особі, яка стала найбільшим об’єктом новин, «добрих чи поганих». Але та стаття тим не менш вихваляла вибраного діяча за відновлення помітної ролі його країни на міжнародній арені, подолання «анархії» й повернення національної гордості. Журнал лише висловлював занепокоєння щодо ставлення Путіна до прав людини, яке «дещо турбує»[60].

Точно те саме можна було б сказати в 1938 році про Адольфа Гітлера, коли він теж став людиною року за версією «Тайм». «Фашизм, — писав потім цей журнал, — відкрив, що свобода — преси, слова, зібрань — є потенційно небезпечною для його власної безпеки»[61].

І знову ці слова так само добре пасують володареві титулу 2007 року. Більшість висловлювань, спрямованих проти Путіна, стосувалася «сумнівних» порушень або йшла напряму від відомих критиків режиму. На мою думку, це нівелює роль журналістів у повідомленні громадськості кричущих фактів. А ще зверніть увагу на час цього оголошення: одразу після сфальсифікованих парламентських виборів, що увінчали поступове знищення Путіним демократії по всій Росії.

Можете навіть не сумніватися, що та стаття була розтиражована кремлівською пропагандою як чергове схвалення Путіна і його політики. Наголос робили на міфі, що Путін побудував «сильну Росію», хоча фактично він зі своїми наближеними розвалював державу зсередини.

2 березня 2008 року коронація «голого короля» Медведєва завершилася, і останній елемент демократії, що ще залишався в Росії — перехід влади — було знищено. Як і очікувалося, самі ці вибори стали суцільною бутафорією, причому Кремль навіть не намагався якось прикрити допущені порушення. Опозиційних кандидатів просто витіснили з перегонів. Державні ЗМІ на всі лади розхвалювали Медведєва, тоді як інших кандидатів або паплюжили, або взагалі не згадували. На початку підрахунку результатів кілька аж надто лояльних до влади округів відзвітували, що Медведєв набрав там понад 100 відсотків голосів.

У підсумку 70 відсотків Медведєва лише зовсім трохи не дотягли до 71 відсотка Путіна у 2004-му, що стало додатковим показником того, хто саме був у країні головним, якщо комусь про це треба було нагадувати. Ви можете спитати, чого вони хвилювалися про підтасовку результатів, якщо вже мали стільки нечесних переваг. То був плановий огляд вірності регіональних політиків і бюрократів, який мав показати, чи здатні та чи захочуть вони видати потрібні Кремлю результати. Демократія працює абсолютно інакше, зате дуже схоже діє мафія.

Ми, члени російської опозиції, з нетерпінням очікували почути, що решта світу скаже про повернення Росії до неприхованої деспотії. От тепер урешті-решт лідери вільного світу вже точно жорстко розкритикують Росію після того, як вони дозволили їй приєднатися до Великої сімки та поводилися з Путіним як із рівним собі демократом. Звичайно, вони будуть обурені тим, що їх обдурили. Можливо, сподівалися ми, зовнішній тиск, спричинений цією скандальною «рокіровкою», буде достатнім, щоб допомогти послабити мертву хватку Кремля в Росії.

Те, що трапилося натомість, просто не могло бути більш спустошливим. Західні адміністрації бігом вишикувалися в чергу, щоб привітати Медведєва з великою перемогою, хоча більшість і переклала це ганебне завдання на речників. Знайшлося зовсім небагато можновладців, які кількома словами обмовилися про неприємні «інциденти» у ході російського виборчого процесу.

У президента Франції Ніколя Саркозі жодних таких сумнівів не було.

Відгуки про книгу Зима наближається - Гаррі Кімович Каспаров (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: