Петро Конашевич Сагайдачний - Леонід Васильович Тома

І для рідної землі корисні ставали.

Хай фундація б ота, Боже, в нас не зникла,

Славу нашу підняла б, як чинити звикла!

Отож бачимо, край, де народився Петро Конашевич Сагайдачний і відбулося його становлення, був, по суті, «культурним островом» тодішньої України, де започаткувалися найважливіші зрушення в культурно-релігійному та державотворчому процесі руської-української нації. Саме звідси почався політичний рух за національну автономію України і звідси ж – інтелектуальний рух за національне самоусвідомлення.

Про походження та юнацькі роки Сагайдачного збереглися скупі свідчення. Український шляхтич Йоахим Єрлич, який був із Сагайдачним під час битви під Хотином, повідомляє, що «той був шляхтич із Самбора». У панегіричному вірші Саковича «Вірші на жалосний погреб зацного рицара Петра Конашевича Сагайдачного» довідуємося:

Хоча тут немає свідчень про походження гетьмана, та в книзі Сакович вмістив характерну гравюру. На ній представлено портрет гетьмана на коні. У лівій верхній частині малюнка зображено його герб, що має форму перевернутої вниз підкови, яку увінчує хрест (у геральдиці такий хрест характеризується як «Побог»). Поза всяким сумнівом, К. Сакович, випускник Замойської та Краківської академій, добре усвідомлював суспільне значення історичної постаті Сагайдачного. Тому малюнок несе важливу інформацію.

Історик Петро Сас підтримує думку про те, що родове прізвище Сагайдачного є Конашевич. Воно походить від дрібношляхетського роду з Підгір’я Конашевичів-Попелів. Шляхтичі Попелі не мали якоїсь усталеної гербової традиції і вживали різні герби, насамперед «Сас» та «Сулима». А «Побог» перейшов до гілки Конашевичів-Попелів від магнатського роду Конецпольських. За давнім королівським привілеєм юнакам із роду Попелів доводилося виставляти на війну чотирьох кінних воїнів-лучників. Мабуть, тут слід шукати витоки слави Сагайдачного як вправного лучника.

Прізвище Сагайдачний походить від татарського слова «сагайдак», або «саадак», що означає «дикий козел», а в переносному значенні – колчан для стріл, обтягнутий шкурою дикого козла. За одними відомостями, Сагайдачний народився поблизу Самбора, за іншими – біля Перемишля, у Підгір’ї. Батька Сагайдачного – шляхтича православної віри – звали Конон, або, українською, Конаш. Звідси й Конашевич.

Відомий український письменник Андрій Чайковський, автор роману «Сагайдачний», так описує свої пошуки: «Я перевірив, що в шляхетськім селі Кульчицях, під Самбором, є присілок, де живуть хлопи. Є тут рід Кінашів. У давнину вони, певно, звались Конашами, або Кунашами. Ціла Самбірщина була королівщиною. По королівщинах жилось хлопам далеко краще, чим хлопам панським підданцям. Хлопи королівські відробляли небагато і служили у війську лановому. З такого хлопчика Петра Конаша легко було зробити Конашевича. А що Конашевич, доки дістався Острозької вищої школи, мусив бути у якійсь школі меншій, церковній, то не може підлягати сумніву. У тих-то Кульчицях, на південь од Самбора, живе між тамтешньою дрібною шляхтою пам’ять про гетьмана Петра Конашевича. Говорять, що він справді походив з Кульчиць, показують місце, де стояла його хата, і стареньку церкву, де його хрестили».

Отже, Чайковський бачить у Сагайдачному людину простого, не шляхетського походження, що є цілком природним для радянського письменника, який змушений був домішувати до національних міркувань класові. Аби підтвердити тезу про насамперед класову природу боротьби козаків, автор мусив вивести родовід Сагайдачного від селян.

Ще одну версію походження Сагайдачного простежуємо в романі Данила Мордовця (1882): «На Дністрі, в місті Самборі, жила собі жона благочестива, удова старенька, на прізвисько Сагайдачиха. Було в неї єдине чадо улюблене – синок Петрусь. Це був хлопчик тихий, слухняний, хоч нерідко засмучував матір дивними вибриками, які полягали в тому, що він частенько цілими днями й тижнями пропадав, а потім з’являвся верстов за сто, а то й більше від рідного міста й повертався звідти або з чумаками, або з почаївськими та київськими прочанами… Наставники його в школі не могли не бачити, що був він дуже богомільний, багато читав священних книг. Сподівалися, що буде з нього пустельник. Те на те й вийшло – юний Сагайдачний пропав, так-таки пропав безвісти. Де він пропадав – ніхто не знав: одні гадали, що через свою письменність і незвичайну побожність він пішов на Афон, де звіддавна спасався його земляк Іоанн з Вишні; інші, сміливіші, підозрівали, що він помандрував на Запорожжя».

Тож дорадянський роман підкреслює насамперед благочестя майбутнього гетьмана, висуваючи на передній план такий важливий аспект його життя, як захист православ’я, що до нього Петро Конашевич готувався змалку як до священної місії.

Ми мусимо взяти до уваги ці дві версії, що ми й робимо, коли наводимо у нашій роботі. Не довіряти їм немає сенсу, бо вони мають достатню долю достовірності, а уточнення потребують тільки деталі (наприклад, рік народження), що не є вирішальним фактом, оскільки похибка не перевищує 5—10 років. Благочестя Петра Сагайдачного в останні роки його життя мало радше характер показово-нарочитий. Так чи інакше, воно не завадило йому грабувати у Московщині православні церкви. Щодо його простонародного походження – навіть якщо це правда, цю правду Сагайдачний аж ніяк не прагнув афішувати, натомість підкреслюючи своє шляхетство.

Нагадаємо, що невідомий навіть точний рік його народження (наведена нами дата прийнята з певною мірою умовності, історик Петро Сас вважає, що Сагайдачний народився десь близько 1678 року). Трохи більше відомо про роки його навчання. Є свідчення, що спочатку Петро Сагайдачний учився в Галичині, а вже потім в Острозькій академії, де була навіть друкарня.

Навчальний заклад, учнем якого пощастило бути Петрові, сучасники називали по-різному: «колегія», «тримовний ліцей», «академія». По суті, він