Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

командування — що, безперечно, також відігравало свою ролю[85] — або «геніяльністю» німецького командування?! Таке розв'язання питання було б неправдивим, занадто спрощеним. Ні, основною причиною цього нечуваного у воєнній історії всього світу явища є те, що весь народ та національне поневолені народи СССР особливо свідомо не хотіли воювати і при першій–ліпшій нагоді розбігались по широких ланах України, «дезертували» або, коли не вдалося, здавалися до полону.

Значна частина підсовєтських людей знала про існування гітлерівського «Майн Кампф»[86] і великих ілюзій собі не творила, але в той же час найширші кола підсовєтських народів знали кров'ю викарбовані на народньому тілі двадцять п'ять років сталінської тиранії. Скривавлене в сталінських катівнях народне тіло палало й кликало до боротьби, до помсти за закатованих братів, дітей та близьких. Отже, кидали зброю не тому, що гітлерівський режим був хороший, а тому, що знесилене майже двадцятип'ятирічним терором населення Совєтського Союзу не бачило для себе іншої можливости скинути кривавий сталінський режим. З двох лих люди вибрали менше. І нехай це нікого не дивує: така жахлива, така нестерпна була совєтська дійсність, зокрема й особливо для селянства, що думка потрапити бодай до Гітлера була так приваблива, що підсовєтські народи сліпо, стихійно віддали свої симпатії німцям.

І потрібна була безмежна тупість гітлерівського оточення, щоб так фатально для себе не врахувати цих настроїв та не використати їх.

У відомому творі «Война й мир», аналізуючи події так званої «Вітчизняної війни 1812 року»,[87] Л. Толстой, між іншим, каже:

«Сила (кількість рухів) є добуток від множення маси на скорість. У військовій справі сила війська є також добуток від множення маси на щось таке, на якесь невідоме — «X».

Військова наука, бачучи в історії незчисленну кількість прикладів того, що маса військ не завжди відповідає їхній силі, що малі армії перемагають великі, невпевнено визнає існування цього невідомого множника й намагається відшукати його то в геометричному шикуванні, то в озброєнні, то, саме звичайне, в геніяльності полководців. Але ставлення всіх цих значень за множника не дає наслідків, які б погоджувалися з історичними фактами.

А тим часом досить тільки відмовитись від твердження, в угоду героям, помилкового погляду про вирішальність розпоряджень високих командирів під час війни для того, щоб відшукати той невідомий «X».

«X» — це є дух війська, себто більше чи менше бажання битись і піддавати себе небезпеці всіх людей, що складають військо, цілком незалежно від того, чи б'ються люди під командою геніїв чи не геніїв, у двох чи трьох лініях, дрючками чи рушницями, що стріляють тридцять разів на хвилину.

Люди, які мають найбільше бажання битись, завжди поставляють себе в найбільш вигідні для бою умови.[88]

Дух війська є той множник на масу, що дає силу…»[89]

І ось цього могутнього множника — «духу» — не було в совєтських арміях у 1941 році — в другу «Великую Отечественную Войну». Не було того бажання битись, без якого багатомільйонові армії не були військом, а лише натовпом людей, кожний із яких думав тільки про те, щоб не офірувати свого життя за мачуху — сталінську «родину».

Цей «дух» — бажання битись із ворогом, з'явився лише в 1942 році