Кресова книга справедливих - Ромуальд Неділько

Православний священик Гаврило Богуславський закликав українців, які брали участь у нападах на поляків схаменутись. Крім того, разом з дружиною і сином Ростиславом, він переховував поляків і допомагав їм рятуватись втечею. Щоб уникнути помсти з боку УПА, він з родиною мусили втікати до Рівного.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 276 (за свідченням Юзефи Марциняк).

Подселече, ґміна Стидин – польсько-українська колонія.

У першій половині березня 1943 року українець Левко Кіриш попередив поляків про напад УПА, завдяки чому врятувалися родини Вернерів, Яницьких та кілька інших. Дослухавшись до його попередження, вони встигли втекти.

Під час облоги УПА Гути Степанської в липні 1943 року, мешканці колонії сховалися в лісі. Члени УПА намагалися виманити їх звідти підступом. Завдяки попередженню українця Власа Прохора, втікачі уникнули смерті, залишаючись у лісі.

Полякам у колонії Подселече допомагала також українка на ім’я Палажка.

Джерело: AW, II/647, I. Janicki, Wspomnienia, арк. 7; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 314–315.

Полянівка, ґміна Деражне – польська колонія.

Перед нападом на колонію, який відбувся 25 березня 1943 року (тоді загинуло близько 50 осіб), українець Йосип Йохимець на кілька днів сховав у себе родину Яна Пєтшиковського. Про планований напад Йохимець дізнався від своїх синів, які були УПА. Потім інший українець організував виїзд до Янової Долини.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VI/34, Свідчення Яна Пєтшиковського, Олександра та Ядвіги Лотоцьких, Данути й Адама Якушевських, Казимира Пєтшиковського, арк. 102–102зв.

Степань, ґміна Степань – містечко, населене євреями (до ліквідації гетто в 1942 р. вони становили понад 50 відсотків населення), українцями і кільканадцятьма польськими родинами.

У 1942 році Ванда Пеполь з Немович біля Сарн разом з сестрою проводили Різдво Христове у тітки, Анни Влощинської. Після Нового року вони поверталися додому. «Нас віз українець, знайомий тітки, якому, саме, я завдячую життям, – згадує Ванда Пеполь. – Моя тітка вийшла заміж за українця, Павла Влощинського [...] дядька в 1943 році вбили його знайомі друзі, саме за те, що він одружився з полькою. Він устиг сховати теля на горищі і не видав дружину, хоч сам був страшно катований. Тітка все це чула. Пройшло пару днів, поки її, ледве живу, знайшла сусідка-українка, переодягнула в свій одяг і наказала йти до Гути Степанської, куди втікали всі поляки з довколишніх сіл».

10 квітня 1943 року члени УПА, вдаючи радянських партизанів, вбили трьох членів родини Климків з колонії Двірець, які звідти втекли під час нападу, та шукали притулку в знайомої українки в Степані. Вона встигла сховати, – згадує Леон Карлович, – і врятувати 5-річну донечку Климків, а трохи згодом передала її братові Климкової, який перебував у Гуті Степанській.

Під час нападу УПА в ніч з 13 на 14 квітня 1943 року, завдяки сусідам-українцям були врятовані: Капсяк, якого сховав українець Ширко; родина вчителя Чеслава Ґавенди, яку сховав і вивіз за межі Степаня сусід Павло Кондратець. Станіслава Гартвіґ з п’ятіркою дітей була знайомим українцем таємно вивезена під Гуту Степанську. Його самого, після повернення до Степаня, застрелили за «зраду інтересів України».

У першій половині квітня 1943 року була вбита Станіслава Пінчук, дружина довоєнного секретаря ґміни, українця Сергія Пінчука. Її дочку Ірину від УПА захистив дідусь Пінчук.

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VI/30, Свідчення Ванди Пеполь, арк. 88–89; L. Karłowicz, Ludobójcy i ludzie..., с. 136; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 299–300.

Хвоянка, ґміна Людвипіль – польське село.

У березні або квітні 1943 року члени УПА побили до непритомності вчительку Маріанну Любов-Потомську, яка кілька місяців раніше пережила напад у Городищі, ґміна Людвипіль (див. с. 70–71) та черговий – у Будках Кудрянських. Понівеченою вчителькою заопікувалася родина українця Винничука, потім її довгий час лікували в лікарні в Міжріччі (Рівненський повіт).

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 249.

Яминець, ґміна Деражне – польська колонія.

25 березня 1943 року члени УПА напали на колонію та вбили кільканадцять осіб.

Полякам – родині Севрука та їхнім гостям, Станіславі Дрогомирецькій з сином (мешканцям Деражного) – у переховуванні та втечі допоміг сусід-українець. «Була вже ніч, – згадував Володимир Дрогомирецький, – коли він прийшов і наказав нам вийти. Сказав: „Ідіть спокійно, помалу, якщо хтось ішов би чи їхав – не тікайте. Відомо, що українці не бояться і не втікають, така поведінка свідчитиме, що ви українці і ніхто вас не зачепить”». Дрогомирецькі послухали цієї поради. Перш, ніж після багатьох перипетій, добралися до Рівного, вони пережили чергові напади націоналістів, а врятувалися, зокрема, завдяки доброзичливості знайомих українців у Пендиках (див. с. 74) та Великому Стидині.

Джерело: W. Drohomirecki, Oczami dziecka, [у:] Świadkowie mówią..., с. 101–102; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 222.

Янова Долина (сьогодні Базальтове), ґміна Костопіль – поселення, засноване для працівників каменоломень базальту. У 1939 році налічувало близько 1800 мешканців, переважно поляків; у березні–квітні 1943 року їхнє число, ймовірно, перевищило 3000, адже сховалися тут втікачі з прилеглих місцевостей, яким загрожували українці.

У ніч з 22 на 23 квітня 1943 року велика група членів УПА, при численній участі українських мешканців сусіднього Злазного, здійснили напад на поселення і вбили близько 600 поляків.

Свідками масово вбивства були, між іншим, Ян Карван та його дружина Ядвіга. Їхні свідчення у 1988 році в Чикаго записав Владислав Кобилянський: «Деякі українці радили полякам втікати до лісу, інші забирали їх до своїх домівок і переховували в криївках. Між іншим, і нас, і наших дітей у своїй хаті переховував українець Василь. [...] У Страсну п’ятницю, після сутінків, розпочалося вбивство беззахисних. Після винищення поляків в їхніх хатах, почали також перевіряти,