Спомини - Йосип Сліпий

національної ради, у 1942–1945 — заступник голови Українського центрального комітету в Кракові Володимира Кубійовича, потім — голова Українського крайового комітету як філії УЦК у Львові, у 1945–1949 перебував у Німеччині, в 1949 виїхав у США. Засновник і голова (1950–1966) Союзу українських національних демократів, голова представництва виконавчого органу Української національної ради і американського відділу Ліги поневолених Росією народів. Написав спогади: “Від держави до комітету” (1957), “Роки німецької окупації” (1965), “Від комітету до Державного Центру” (1968). Помер 20 січня 1973 р. у Лівінґстоні (штат Нью-Джерсі).(обратно) 445

Український центральний комітет — єдина суспільно-громадська установа для українців, що діяла у Генерал-Губернаторстві в роки Другої світової війни (1939–1945) під контролем німецької влади і координувала майже всі ділянки українського життя. На чолі її стояв д-р Володимир Кубійович. Діяльність і структура УЦК були позначені окупаційною політикою та специфічним характером нацистського режиму. Докладніше див.: Володимир Кубійович. Українці в Генеральній Губернії 1939–1941: Історія Українського Центрального Комітету. Чікаґо 1975; Кость Паньківський. Від Держави до Комітету (літо 1941 у Львові). Торонто 1957; Кость Паньківський. Роки німецької окупації. Нью-Йорк — Торонто 1965.

(обратно) 446

Володимир Кубійович (1900–1985) — один з лідерів українського національного руху, видатний науковий, громадський і політичний діяч, географ і демограф. Родом із Західної Лемківщини (Новий Сонч), вчився в Яґеллонському університеті у Кракові, у 1918–1919 pp. був артилеристом в УГА, у 1928–1939 — доцент Краківського університету, у 1939–1940 — професор УВУ в Празі. У роки війни як голова Українського центрального комітету координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генерал-Губернаторстві і допомагав українським втікачам з СРСР. Після закінчення Другої світової війни жив на еміграції в Німеччині та Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947–1951 — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ в Европі. Автор більш як 80 наукових праць з географії України, головний редактор “Енциклопедії Українознавства” (Париж — Нью-Йорк 1955–1984). Написав спогади: “Мені 70” (Мюнхен 1985) і “Українці в Генеральній Губернії 1939–1941” (1975). Помер 2 листопада 1985 р. в Сарселі (Франція). Про нього див.: Професор Володимир Кубійович / упоряд. О. І. Шаблій. Львів 2006.

(обратно) 447

Йосиф Сліпий говорить тут про “доктора” Глібовицького, але о. Іван Дацько робить слушне виправлення, заміняючи “доктор” на “редактор”.

(обратно) 448

Василь Глібовицький (1904–1947?) — галицький журналіст і релігійний діяч, ідеолог християнського націоналізму, редактор журналів “Українське юнацтво”, “Лицарство Пресвятої Богородиці”, співорганізатор свята “Українська молодь — Христові”, один із засновників, а згодом секретар католицької організації молоді “Орли”. Під час Другої світової війни був генеральним секретарем УЦК, на вимогу німецької влади весь час перебував у Кракові. В цей період він психічно захворів і восени 1944 р. виїхав до Відня, а згодом до Баварії. У 1947 р. пропав безвісти на еміграції в Німеччині. Останній раз його бачили у Мюнхені влітку 1947 р. Є припущення, що він повернувся до Галичини, де був заарештований і загинув у таборах.

(обратно) 449

Можливо, мається на увазі Леонід Білецький (1882–1955) — історик української літератури, дійсний член НТШ, віце-президент УВАН, з 1918 — доцент Кам’янець-Подільського університету, у 1920–1923 — професор Українського таємного університету у Львові, з 1923 — професор української літератури в Українському високому педагогічному інституті в Празі, згодом професор УВУ, автор численних наукових праць.

(обратно) 450

“Леґенда” — псевдонім керівника львівського Крайового проводу ОУН (б) Івана Климіва (1915–1942), активного діяча антипольського, антинімецького та антирадянського опору, що був замордований ґестапо у в’язниці на Лонцького у 1942 р.

(обратно) 451

Тут ідеться про Карла фон Ляша (Karl von Lasch, 1904–1942) — австрійського економіста і юриста, який з 1 серпня 1941 до 24 січня 1942 р. був першим губенатором дистрикту “Галичина”, створеного в складі Генерал-Губернаторства з чотирьох окупованих у червні-липні 1941 р. галицьких областей. Проводив політику вивозу населення на примусові роботи в Німеччину, винищення та ізоляції в ґетто місцевих євреїв. 24 листопада 1941 р. він був заарештований гітлерівськими спецслужбами за корупційні дії (зокрема за привласнення частини контрибуції, накладеної на Львівське ґетто, та цінностей із музеїв Львова) і 3 червня 1942 р. був розстріляний (за іншими даними, змушений до самогубства) у Вроцлаві.

(обратно) 452

Ганс Франк (Hans Michael Frank, 1900–1946) — німецький юрист, райхсляйтер, керівник Юридичного управління Райху, згодом у роки війни — генерал-губернатор окупованої Польщі з осідком у Кракові. До кінця 1942 р. вислав у “табори смерти” 85 % польських євреїв. Після війни став перед судом Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі, під час процесу навернувся на католицтво і розкаявся. Засуджений до смертної кари і повішений у Нюрнберзі 16 жовтня 1946 р. Він був єдиний із засуджених до страти, хто цілковито визнав свою провину і розкаявся у своїх злочинах.

(обратно) 453

Скорочений варіянт відомого афоризму грецького філософа Геракліта Ефеського (VI століття до н. е.): “Все тече, все змінюється” (давньогр.: παντα ρει και ουδεν μενει).

(обратно) 454

Мова йде, напевно, про Михайла Степаняка (1905–1967), який у 1935–1940 pp. працював адвокатом у Бережанах. Див. про нього прим. 376 нижче [у електронній версії — прим. 549. — Прим. верстальника].

(обратно) 455

Про Івана Бабія (1893–1934) див. прим. 61 вище [у електронній версії — прим. 174. — Прим. верстальника].

(обратно) 456

В'ячеслав Заїкін (1896–1941) — історик і правник, родом з