Спомини - Йосип Сліпий

2000 наукових праць. Родом з Холма, освіту здобув у Київському університеті під керівництвом Володимира Антоновича. У 1894–1914 pp. обійняв кафедру Всесвітньої історії з особливою увагою до історії Східної Европи у Львівському університеті. З 1893 р. член, а в 1897–1913 pp. — голова НТШ. У 1895–1913 pp. за його редакцією вийшло 113 томів “Записок НТШ”. Після революції 1905 р. в Росії переїхав до Києва. У грудні 1914 р. був заарештований за австрофільство й висланий до Симбірська. Після Лютневої революції 1917 року був звільнений та активно включився у політичну діяльність: у 1917–1918 pp. очолював Центральну Раду УНР. У 1919–1924 pp. перебував на еміграції: спочатку в Празі, згодом у Женеві та Бадені. У 1924 р. повернувся в Україну, оселився в Києві та зосередився на науковій діяльності, намагався створити наукову школу українських істориків. У цей період зазнавав критики за свої ідейні погляди. У 1931 р. був звинувачений у створенні Українського національного центру та заарештований. Після допитів у Харкові та Москві був змушений підписати наклепи на себе й своїх однодумців, але потім відмовився від них і через брак доказів був звільнений. У 1932–1934 pp. працював у Москві під наглядом ДПУ. Його судову справу закрили щойно після його смерти. Помер Грушевський у санаторії в Кисловодську (Росія) 25 листопада 1934 р. Залишив спомини. Про нього див.: В. Верстюк. М. С. Грушевський: коротка хроніка життя та діяльності. Київ 1996; Юрій Шаповал, Ігор Верба. Михайло Грушевський. Київ 2005; Сергій Плохій. Великий Переділ: Незвичайна історія Михайла Грушевського. Київ 2011.(обратно) 253

Болеслав Фердинанд Маньковський (Bolesław Ferdynand Mańkowski, 1852–1921) — польський психолог та педагог, родом з Любачева. Навчався в університетах Львова, Ляйпціґа та Берліна, з 1890 — редактор педагогічного журналу “Museum”, з 1895 — бібліотекар університетської бібліотеки у Львові, у 1903–1921 — професор педагогіки Львівського університету, автор наукових праць з педагогіки та психології. Помер у Львові 26 серпня 1921 р. Про його педагогічну та наукову діяльність див.: Władysława Szulakiewicz. Między teorią a praktyką edukacyjną: Bolesława Ferdynanda Mańkowskiego (1852–1921) zasługi w rozwoju pedagogiki akademickiej // Rozwój polskiej i ukraińskiej myśli pedagogicznej na przestrzeni ХІХ-XX wieku / ред. Anna Haratyk. Wrocław, c. 41–59; Stanisław Jedynak. Bolesław Mańkowski o wartościach naczelnych życia ludzkiego: zapomniane karty Uniwersytetu Lwowskiego // Considerations philosophicales: w czterdziestolecie pracy naukowej Profesora Tadeusza Kwiatkowskiego / ред. Jolanta Świderek та ін. Lublin 1999, с. 281–292.

(обратно) 254

Канізіянум (Collegium Canisianum) — римо-католицька міжнародна семінарія Петра Канізія в Інсбруку (Австрія) під проводом єзуїтів, збудована в 1910–1911 pp. У Канізіянумі вчилися, окрім Йосифа Сліпого, також інші видатні церковні діячі та провідники УГКЦ, як-от Никита Будка, Андрій Іщак, Климентій Шептицький, Мирослав-Іван Любачівський та інші.

(обратно) 255

Міхаель Гофман (Michael Hofmann, 1860–1946) — єзуїт, визначний педагог та виховник священиків у Німеччині, родом з Тіролю. Богословську освіту здобув у Німецькій колегії в Римі (Collegium Germanicum, 1881–1888). Працював у Зальцбурзі префектом семінарії (1888–1892), згодом професором церковної історії та канонічного права (1892–1895); пізніше викладав канонічне право в університеті Інсбрука (1897–1918) та був довголітнім реґенсом (ректором) Канізіянуму (1910–1919, 1925–1938). У 1915–1919 воєнних роках Канізіянум став також притулком для студентів Німецької колегії в Римі. У 1919 р. папа Пій XI викликав Гофманна до Риму очолити Німецьку колегію. У 1925 р. Гофманн повернувся до Канізіянуму і керував ним аж до його закриття нацистами 21 листопада 1938 р. Наприкінці 1938 р. виїхав у Швейцарію, в м. Сьон, де займався науковою діяльністю. Помер 22 січня 1946 р. Про нього див.: Albert Oesch. Michael Hofmann S.J.: Regens des Theologischen Konviktes Canisianum in Innsbruck. Innsbruck 1951.

(обратно) 256

Конвіктор — вихованець конвікту.

(обратно) 257

Реколекції — тут: духовні вправи для семінаристів.

(обратно) 258

Андрій Іщак (1887–1941) — священик, новомученик, родом з Миколаєва. Закінчив Стрийську гімназію, в 1910–1914 pp. вивчав богослов’я у Львові та Інсбруку. У 1914 р. захистив докторат з богослов’я і був висвячений на священика. Під час Першої світової війни (1914–1918) був військовим капеланом; у 1918 р. став префектом духовної семінарії у Львові; у 1923–1933 pp. душпастирював у с. Мільно Зборівського повіту, згодом вчився в Римі (1929–1930); у 1930–1939 pp. був професором Богословської академії у Львові, з 1939 — служив на парафії в с. Сихів. Убитий 26 червня 1941 р. 27 червня 2001 р. Іван Павло II проголосив о. Іщака блаженним (Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 1.Roma, 2001, с. 613–628).

(обратно) 259

Микола Дідуник (1887–1937) — греко-католицький священик Львівської архиєпархії, родом із с. Котузів у Галичині. Закінчив гімназію в Бережанах, вивчав філософію та богослов’я в Римі, в університеті Урбаніянум, як питомець Руської колегії (1908–1910), згодом у Львівському університеті як питомець Генеральної греко-католицької духовної семінарії (1910–1911); після цього за сприяння митрополита Андрея Шептицького навчався в Інсбруку в Канізіянумі (1911–1913), де захистив докторат (1913). Висвячений у 1913 p., продовжував студії в Інституті Фрінтанеум (Frintaneum), але в 1914 р. перервав їх після першого риґорозуму з морального і пастирського богослов’я, повернувся в Галичину і розпочав душпастирську діяльність як адміністратор парохії в с. Мозолівка (1914–1915). У 1916–1918 pp. служив військовим капеланом. У 1919–1932 pp. перебував на Східній Україні, потім на еміграції. Після повернення в Галичину був парафіяльним сотрудником у с. Пітричі (1932–1934), адміністратором парохій у Лопатині (1934–1935) та Барилові Радехівського д-ту (1935–1937). Помер 9 березня 1937 р. в с. Барилів (біографічну інформацію про Миколу Дідуника люб’язно надав Ярослав Глистюк).

(обратно) 260

Кость Донарович (1890-?) — одружений священик Львівської архиєпархії, родом з Боринич, із священичої родини. Навчався в гімназіях Львова та Перемишля, студіював богослов’я в Інсбруку, висвячений єпископом Григорієм Хомишиним у 1916 p., душпастирював спочатку в селі Борусів (1918–1921), а потім на парафії свого батька в рідному селі Бориничі біля Бібрки (1921–1944) (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 254). Подальша доля невідома.

(обратно)