Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко

Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко

Читаємо онлайн Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко
харчові продукти, і то невеличкі, бо німці забороняли, конфіскували і карали. Президент Лівицький перебував тоді в моральному пригнобленні і крайньо нужденному матеріяльно му стані, бо всі уенерівці, турбуючись кожний собою, щоб якось вижити, забули про нього. Бачачи це, я почав частіше допомагати президентові грішми і продуктами, обминаючи різними комбінаціями пильне слідкування німців. Але одного разу, повернувшись із Варшави додому, я був викликаний до гестапо. Це була для мене немила і підозріла несподіванка, і я ніяк не міг додуматися, що могло стати причиною цього виклику.

— Куди ви так часто їздите? — грізно й докірливо запитав мене гестапівець.

— Куди їжджу, питаєте? Я ж директор, відповідальний ксрівник Союзу. Мушу їздити в різних справах та розшукувати потрібні товари для Союзу, яких на ринку немає. Хочне-хоч мушу їздити куди треба, — відповів я на запитання гестапівця трафаретно й непереконливо, інтуїтивно відчуваючи, що він мені не вірить.

— А крім торговельних справ куди ще їздите? Кого відвідуєте?..

— До знайомих. Знайомих відвідую інколи, — кажу я. — І раптом збагнув, що гестапівець знає про мене і мої поїздки багато більше, ніж мав би знати. Хтось його інформує… І хто цей „рідний" стукач, що доносити на мене в гестапо?..

— А хто це такий Лівицький у Варшаві? Ви його знаєте?..

— Знаю. Це наш екзильний президент, — відповів я не скриваючи правди.

— Ага… Дайте мені свої документи. — Взявши мої документи, продовжував у формі приказу: — Коли будете збиратись кудись у дорогу як от, наприклад, до Варшави, то зверніться до нас по дозвіл, розумієте? Документи ваші будуть у нас. Пам’ятайте, без документів і без нашого дозволу нікуди з Володави не вибирайтесь. Це все.

Зухвалість шефа гестапо зачепила мене за живе, і я постановив не коритися його примхам. Наш ляйтер німець урядував у Холмі, я й поїхав до нього. Розказав йому докладно про виклик до гестапо та обмеження мого руху наказом шефа гестапо. Вислухав мене ляйтер та й каже:

— У вашій справі я особисто поговорю з шефом гестапо. А ви зі свого боку начхайте на цих типів, що оббріхують вас, і переїжджайте сюди, де Холма. Тут вас потребують, а навіть, правду кажучи, домагаються місцеві люди. Хочуть, щоб ви були директором Союзу тут, у Холмі.

Увечорі до мене справді прийшли холмщани і просили, щоб бути в Холмі директором кооперативного союзу. Казали, що від ляйтера на цю територію, барона Тайхмана, вони вже дістали потрібні папери для мене. Барон потелефонував до гестапо у Володаві і йому сказали, щоб я прийшов і забрав свої документи. У Володаві я здав усі свої союзові обов’язки всупереч настирливим проханням не залишати володавського союзу. Повертаючи мені мої документи, шеф гестапо вибачливо сказав по-польському, щоб я не дуже нарікав на його поведінку зі мною, бо підставу до такого трактування мені зробили в гестапо мої „союзні" колеги — українці…

Не ловилося довго чекати і слова шефа гестапо підтвердилися. Мої колишні співробітники у володавському союзі, підляшшяни, розповіли все докладно про те, що донесення в гестапо на мене зробили партійці-націоналісти. І зробили вони це свинство за те, що я допомагав президентові УНР Лівицькому, уенерівським діячем, колишнім військовим і наддніпрянським емігрантам взагалі, яких націоналісти вважали за ніщо, за непотріб. Не вірити підляшшянам не було підстав тим більше, що я вже мав своє переконання в тому, то від наших революційних націоналістів можна сподіватися всього, навіть найгіршого і найганебнішого. Давненько, ще перед випадком з моїми документами, що опинилися в гестапо, трапилось таке.

Прийшов я до Союзу і бачу, що в моєму кабінеті висить портрет отамана Симона Петлюри перевернений догори ногами. Я скипів і, не гаючись, покликав усіх працівників до свого кабінету. Вказуючи на „патріотично-геройське" хуліганство на стіні, я гнівно запитав:

— Хто це зробив? Признавайтесь!.. Я цього хуліганства не прощу безкарно! Не забувайте, що я холодноярський повстанський отаман Гонта, що я ризикував своїм життям у запеклій боротьбі з большевицькимн горлорізами-народовбивцями і безглуздого хуліганства таких „революціонерів з-поза плота", як ви, терпіти не буду … Мовчите, боягузи миршаві! Де ж ваша мужність, де це геройство ваше, про яке теревените днями й ночами? Попереджую і клянусь (хрестячись) хрестом святим, що я однаково довідаюсь хто це зробив і — не з медом йому буде!

На другий день двоє моїх урядовців не прийшли до праці. Вночі кудись утекли. На цьому все закінчилось, але опінія моя про наших революційних націоналістів не покращала ні на крихітку; від них можна чекати в кожну мить і ножа в спину.

Із Володави до Холма

Кооперативний союз у Холмі був набагато заможніший за володавський, мав усього вдосталь: хліба, яєць, борошна, меду, сиру, масла, сала. Згодом я влаштував на працю в Союзі 175 урядовців, а загально Союз забезпечував працею три тисячі душ. Крім цього, я ще організував добування і сушення торфу, що давало багатьом людям працю, а Союзові чималий прибуток. За мого директорства Союз придбав одно особове авто і три тягарових автомашини. До мене приїжджали наші люди з усіх кінців Генерального Губернаторства, і я всім допомагав чим міг. Це всі знали, а дехто й зловживав моєю добродушністю.

Одного разу приїхав до мене д-р Щурат із райхсдойчем Павлом Дмитренком і представив мені його як великого приятеля Миколи Андрійовича Лівицького. В розмові райхсдойч Дмитренко співчутливо турбувався мізерним матеріяльним станом президента Андрія Лівицького й інших моїх знайомих уенерівців, умовляючи мене, щоб я скомбінував для нього вагон борошна і вагон яєць.

— З половину борошна і яєць роздам нашим людям, що голодують і потребують допомоги. Кажу „з половину", бо з цієї половини доведеться дати дещо й німцям, щоб „не бачили" мого „ґешефту". А другу половину продам на чорному ринку і всеньку виручки (вторговану суму) передам вам. Цієї виручки напевно вистачить вам, щоб покрити вартість яєць і борошна. Мені ж за реалізацію цієї операції дасте… що

Відгуки про книгу Вогонь з Холодного Яру. Спогади - Іван Макарович Лютій-Лютенко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: