Леонід Кравчук - Андрій Анатолійович Кокотюха
Тим не менше, Леонідові Макаровичу чомусь виявилося комфортніше поруч із Віктором Медведчуком, чия репутація в країні як правої руки Кучми реально дорівнювала «мінус одиниці». Віктор Медведчук під час свого виступу заявив, що на Майдані відбулася контрреволюція, яка порушила поступальний розвиток країни. І тепер, за словами Медведчука, потрібна революція. «Поки влада робить вигляд, що знає, що робити, ми насправді це знаємо», – додав Медведчук. Критикуючи владу, Медведчук згадав прислів’я: «Схожа свиня на коня, тільки грива не така». Також він назвав першим пріоритетом програми блоку входження України до Єдиного економічного простору. І нагадав про референдум з приводу вступу до НАТО, висловивши переконання, що народ обере саме ЄЕП. Медведчук також назвав шахрайством тезу про те, що на цих виборах народ обирає не парламент, а прем’єр-міністра. За його словами, ці вибори – вибір між продовженням безладу і наведенням порядку.
До цього блоку увійшов, серед інших радикальних опозиціонерів, скандальний молодий політик Нестор Шуфрич. Називаючи опонентів «беспредельщиками», Леонід Макарович при цьому якось не брав до уваги, що саме Шуфрич був причетний до скандальних виборів мера міста Мукачеве на Закарпатті навесні 2004 року. Ті вибори відомі як «репетиція президентських», і під час їх проведення вперше вголос заговорили про відверті фальсифікації та залучення кримінальних структур. Під час оголошення про створення блоку «Не так!» на сцені Київського театру російської драми ім. Лесі Українки з’явилася заставка з написом назви блоку червоним та синім кольорами на білому полотні. Зверху над написом зображений символ – червона та синя смужки у вигляді літери «Х». Також у цей час зі стелі почали падати повітряні кульки червоного, білого та синього кольорів. Але за підсумками парламентських виборів-2006 блок «Не так!» не подолав 3-відсоткового бар’єру. Після чого Медведчук надовго зник із політичної орбіти, Шуфрич примкнув до Партії регіонів і таки потрапив у парламент за партійними списками внаслідок перевиборів 2007 року, а Леонід Кравчук залишився осторонь активного політичного життя.
Це жодним чином не заважало йому коментувати події в країні та владі. Скажімо, на запитання, чи парламентська модель правління, коли президент не має важелів впливу, прийнятна для України, він у 2007 році, під час чергової політичної кризи, відповідав: «Якби ми навіть сьогодні протягом місяця зробили парламентську республіку – це було б те саме. Для того, щоб було по-іншому, треба щоб прозорі правила були в голові і в діях. Я спостерігаю за політиками зараз – вони діють, як Остап Бендер грав у Васюках у шахи – поза правилами. Він робив такі ходи, що супротивники не могли зрозуміти його рівень гри взагалі. Так у нас сьогодні діють політики». Коли Леоніда Макаровича запитують, чому він у своєму поважному віці не вгамується і не відпочиває, він відповідає: це просто неможливо. «Коли людина тридцять-сорок років у такому бурхливому житті, їй, навіть якби вона дуже захотіла цього, заспокоїтися на вдасться, – пояснює він. – От, скажімо, після Гончара у «Ради миру» не було голови, і вони запропонували мені. Це було дійсно несподівано. Зібралися всі аксакали від «Ради миру» і звернулися до мене з проханням очолити організацію. Тому сказати, що можу просто сидіти у Кончі-Заспі, не можу. Хоча… Мені вже давно радили писати. Кажуть, що Бальзак писав по сім сторінок за день, а я можу написати дев’ять».
Та від 2002 року нічого з написаного екс-президент не публікує. Мотивує небажання оприлюднювати свої думки тією обставиною, що в його оцінках нинішньої ситуації переважає негатив. Хоча в 2008 році натякнув – незабаром засяде за книгу мемуарів. До речі, президентської пенсії Кравчук не одержує. І цю обставину теж активно коментує: «У нас в Україні все поставлено з ніг на голову – вся влада. Народний депутат має пенсію 18 тис. грн. Президент – 4,5 тис. грн. От поясніть, чому таке ставлення до президента? Тому що у Верховній Раді є люди, які вважають, що головна людина – народний депутат. Я звертався до Кучми свого часу, звертався до Ющенка, щоб подали законопроект. Справа ж не в тому, багато грошей чи мало, – їх завжди мало. Психологія людини збудована так, що мені соромно, наприклад, сказати, що я отримую пенсію депутата, а не президента, і в Кучми пенсія не президента. Чи вони цього не розуміють, чи їм це, як кажуть, до лампочки, вибачте на слові? На їхньому місці я досяг би справедливості». На переконання Леоніда Макаровича, українській владі повинно бути соромно перед людьми й перед світом, тому що пенсія президента зведена до мінімуму. Вона, зокрема, в три рази нижча за пенсію генеральську, чорнобильську тощо.
Критик влади
Починаючи з 2007 року і по теперішній час Леонід Макарович Кравчук – впертий та послідовний критик усього, що відбувається в українській владній верхівці. Якщо сприймати все, що він говорить, неупереджено, то складається враження, що перший президент і досвідчений політичний гравець просто дає наступникам професійні поради. Але до цих порад ані влада, ані опозиція не дослухаються. Причому незалежно від того, хто де: Тимошенко в опозиції, Янукович – при владі, чи навпаки. Об’єднуються Ющенко з Тимошенко чи загострюють стосунки. Поради Леоніда Макаровича, його заклики навчитися домовлятися проходять повз загальну увагу. Через те сприймаються лише як зауваження, якщо не гірше – бурчання політичного пенсіонера. Тим не менше, оцінки Леоніда Кравчука стосовно своїх наступників однозначні. «У нас усе робиться штучно, – говорить він у 2008 році. – Наприклад, штучно пішли на дострокові вибори. Прийняли ці дострокові вибори? Ні. Хтось тоді сподівався, що все буде, як повинно бути, а сталося не так. Я підтримував свого часу уряд Януковича і вважаю, що цей уряд робив багато для економіки України. Я його підтримував, але як вони пішли на дострокові вибори і програли всі разом, то я кажу, що для України важливо, щоб уряд працював. Бо народ страждає від безвладдя більше, аніж при владних
