Спомини - Йосип Сліпий
Він дивився кудись відсутнім поглядом.
“У той тиждень, що тривала Карибська криза, відозва папи Римського стала справжнім променем світла. Я був йому за це вдячний. Повірте мені, то був небезпечний час. Сподіваюся, нам не доведеться пережити це ще раз. Та я думаю, ви знаєте, що я про це думаю. Ви чули, що я говорив про це вчора”.
Я сказав, що судячи з його зауважень на цю тему, в СРСР побутує неправильне розуміння Карибської кризи, яке треба виправити.
“Не так, може, в СРСР… Але от китайці зробили все можливе, щоб представити те, що сталося, у спотвореному світлі. Раз у раз доводиться чути відголос їхньої пропаганди. Взяти хоча б Албанію.
Албанці нагадують мені старі часи, коли я, ще молодий, працював на шахті, — вів далі він. — Коли шахтарі піднімалися на-гора обідати, вони розважалися, кличучи до себе дітлахів і пропонуючи їм кілька копійок за те, щоб вони запам’ятали певні слова і, прийшовши додому, повторили їх своїм батькам. Коли діти погоджувалися і простягали руку, шахтарі давали їм пару монет, а тоді вчили їх найпаскудніших слів, що тільки є в російській мові. А коли діти йшли, шахтарі заходились від сміху, уявляючи, як ці малюки навчатимуть своїх батьків такої добірної лексики.
Звичайно ж, це було дурне заняття, але гірників це розважало. Та я веду до того, що тепер дехто вчить албанців брудних слів і платить їм за це лічені копійки”.
Серед “брудних” слів, якими китайці й албанці характеризували хрущовську політику щодо Куби, були “боягузтво” й “нездатність протистояти американському паперовому тигру”. У виступі перед Верховною Радою Хрущов сам відзначив, що йому закидають, начебто він перелякався, і зауважив, що кожна людина, яку реальна загроза ядерної війни не змушує добряче замислитись, — це безвідповідальний дурень.
“Як воно, коли ваш палець так близько від ядерної кнопки?” — запитав я.
“Китайці кажуть, що я злякався. Звісно ж, я злякався. Було б божевіллям не злякатися. Я вжахнувся від думки про те, що могло статися з моєю країною — або з вашою країною та всіма іншими країнами, які спустошила б ядерна війна. Якщо мій страх допоміг мені відвернути це безумство, то я радий, що злякався. Одна з проблем сучасного світу в тому, що багато людей недосить сильно бояться ядерної війни.
У кожному разі, в більшости людей досить розуму, щоб зрозуміти, що це просто смішно — всерйоз розважати над можливістю ще одної війни. Папа це добре розуміє. Я б хотів якось виказати йому свою вдячність за те, що він зробив під час Карибської кризи. Ви б не порадили, як це можна зробити?”
Я запевнив його, що найкращим знаком вдячности була б для папи політика, спрямована на утвердження справжнього миру в світі. Звичайно, папа дуже зацікавлений у тому, щоб становище релігії в Радянському Союзі змінилось на краще. Якби з’явились якісь свідчення таких змін, він був би радий про це довідатися.
Перший секретар якусь мить помовчав, а тоді нахилився вперед у своємі кріслі. “У вас у Сполучених Штатах влада відокремлена від Церкви, — сказав він, — і ви навіть не уявляєте, як тут було за царизму. Скажу вам: усі, хто жив у той час, ніколи не забудуть, як це було. Церква була знаряддям утривалення політичної тиранії та жорстокого насильства”.
Я, знов-таки, наголосив, що говорю як приватна особа, а проте мушу наголосити, що ні в кого нема й думки повертати Церкві той статус, який вона мала за царя. Всім відомо, які зловживання мали місце за тих часів. Йдеться тільки про те, щоб поліпшити становище релігії в Радянському Союзі, — і всі розуміють, що це буде робитися в рамках існуючої системи політичної влади.
Хрущов відповів, що багато хто з радянського керівництва не чужий релігії. Дехто навіть навчався в семінарії. Вони змушені були боротися із соціяльною несправедливістю та політичною тиранією царів. І в Церкві вони вбачали насамперед прислужницю режиму. “Священики — то були царські жандарми, і їх треба було викоренити разом з усім тим, що було пов’язане з царизмом”.
Я ще раз наголосив, що не йдеться про повернення до царської минувшини. Але право на вільне сповідування релігії гарантоване радянською Конституцією. Отже, немає ніякої несумісности між тим, чого хотів би папа, і радянським законодавством. Наприклад, добре було б полегшити доступ до релігійної літератури, звільнити з ув’язнення релігійних діячів, розширити можливості для здобуття релігійної освіти, усунути труднощі з прийняттям хрещення, викоренити антисемітські прояви тощо.
Хрущов сказав, що хотів би обговорити всі ці пункти по черзі. Він сказав, що не досить добре знає, як стоїть справа з друком Біблій чи іншої релігійної літератури, але готовий з’ясувати це докладніше і переглянути політику з цього питання. Тоді він запитав, що мається на увазі під звільненням з ув’язнення релігійних діячів.
Я сказав, що вже багато років робляться спроби домогтися звільнення з в’язниці українського архиєпископа Йосифа Сліпого. Тепер папа сподівається, що в цій справі можливі зрушення. Папа не хоче торкатися питання про причини ув’язнення Сліпого — це справа давно минулих днів, і нема потреби знов дискутувати на цю тему. Однак після вісімнадцяти років є всі
