Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах - Петер Енглунд

Чутки про війну поширювалися давно, і для Докінза початок військових дій не став несподіванкою. Мало хто сприймав чутки всерйоз: якщо щось і трапиться, то це буде в буквальному значенні на іншому кінці земної кулі, в далеких країнах, про які ми ледь знаємо, навіть назви їхні в нас майже ніхто вимовити не може. Але було отримано звістку про початок війни. Стало зрозуміло, що Австралія незбагненним чином долучається до цієї війни. Докінз та інші курсанти були вкрай спантеличені. Що з ними буде? Їм залишалося чотири місяці до кінця навчання. Потім їм повідомили, що вони складуть іспити достроково і в складі експедиційного корпусу вирушать на війну. Курсанти радісно укладали свої речі, роздаровуючи або продаючи зайве. На їхню честь був влаштований святковий випускний обід. І тепер вони прямують на війну.

Європа ще дуже далеко, але Докінз уже помітив ознаки війни. У будь-якому разі деякі з них. Чотири дні тому вони пливли повз Кокосові острови, і конвой обрав східний маршрут замість звичайного західного. Причиною тому став страх перед найвідомішим і найпідступнішим рейдерським німецьким судном, легким крейсером «Емден»[44]. Запобіжні заходи виявилися досить своєчасними, адже німці дійсно чатували на них. Конвой отримав телеграму. Найбільший корабель ескорту був висланий назустріч німцям. О 10:25 на корабель Докінза надійшло повідомлення: «Атакуємо ворога!» Хтось на борту «Орвієто» навіть чув далеку канонаду. «Емден», що поступався супротивникові в силі, був підірваний і сів на мілину.

Поширилася чутка, що поранених і полонених після цього 25-хвилинного морського бою візьмуть на борт корабля Докінза. Він з цікавістю чекає на цю подію. Конвой наближається до Цейлону. Звідти Докінз збирається відіслати листа матері. І він пише заключні рядки:

Сподіваюся, що ти добре почуваєшся. У мене все чудово, здоров'я відмінне. Дуже сподіваюся, що тітка Мері незабаром видужає. Переказуй від мене вітання всім, хто запитує про мене. На цьому я завершую листа, сподіваюся отримати від тебе відповідь, коли ми будемо в Коломбо. Цілую й обіймаю всіх вас, починаючи з Віллі… і закінчуючи дівчатками.

23

Середа, 19 листопада 1914 року

Крестен Андресен перевіряє спорядження перед відправленням на Французький фронт

Один за одним друзі Андресена вирушали на фронт. Сам же він не виявляв бажання йти добровольцем, а тому ще деякий час залишався в казармах, очікуючи на неминуче. Але він не міг не згадувати про своїх друзів: ось і останній з них також поїхав, — його тезка Тьоге Андресен. На відміну від Крестена, Тьоге подався добровольцем. Причина? Він хотів «отримати бойове хрещення і стати справжнім чоловіком». Крестен Андресен, загалом, розумів хід думок Тьоге і йому подібних. Він зазначав у своєму щоденнику:

Вирушити на війну — не заради наживи або золота, не заради порятунку батьківщини і честі, навіть не для того, щоб перемогти ворога, а щоб проявити себе, свою силу і волю, набути досвіду і навчитися відповідати за свої вчинки. Ось чому я хочу вирушити на війну.

Андресен знав, що більше зволікати не можна. Але він був усе ж радий тому, що виграв трішки часу і дав собі відстрочку.

Учора їм зробили щеплення проти тифу і холери. Сьогодні — укол проти дифтериту. Він перевіряє своє спорядження.

Сіра форма з червоною облямівкою і бронзовими ґудзиками.

Темна армійська шинель.

Пікельхаубе з зеленим чохлом, R 86.

Сірий формений кашкет.

Власні чоботи, куплені у Вейлі.

Жовті високі черевики із шнурівкою армійського зразка.

Опойковий наплічник.

Жовтий бельгійський шкіряний пояс.

Такий само патронташ.

Такі само шкіряні ремені.

Намет і кілочки[45].

Алюмінієвий солдатський казанок.

Така само кружка.

Така само похідна фляга.

Лопатка.

Сірі рукавички.

Сухарна сумка.

Дві банки кави.