Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

Рік, коли в «Time» вийшла та стаття, був також роком, коли 22-річний Джеферсон Поленд (який згодом офіційно змінить своє ім’я на Джеферсон Трах Поленд) та Лео Кох, друг Аллена Ґінсберґа, якого звільнили з посади професора біології в Іллінойському університеті за поширення сексуальних закликів серед студентів, сформували Лігу сексуальної свободи. Вони вважали, що переймають назву організації Секс-Пол, якою Вільгельм Райх керував у Німеччині, але, як Поленд пізніше визнав у короткому викладі історії руху, вони трішки переплутали Секс-Пол зі Світовою лігою сексуальних реформ, яку заснував Маґнус Хіршфельд.

Її членами, за словами Поленда, були здебільшого богема нижнього Іст-Сайду та професорсько-викладацький склад і студенти Колумбійського університету, включно із таким контркультурними важковаговиками, як Аллен Ґінсберґ, а ще товариші Фріца Перлза — театральні режисери-авангардисти Джуліан Бек та Джудіт Маліна, і ще Тулі Кюпферберг, учасник рок-гурту «Зе Фаґс» (які взяли свою назву із неологізму, який Мейлер був змушений використовувати у «Голі і мертві»[126]; Кюпферберг пізніше гратиме провідну роль у фільмі Макавеєва «ВР: Містерії організму»). Щотижня у Гринвіч-Віллидж відбувалися збори ліги, де це угруповання обговорювало тему «сексуальної свободи»; вони пікетували публічну бібліотеку Нью-Йорка, аби їм дали змогу зробити копії новел Генрі Міллера та «Кама-сутри», які заборонили видавати навіть науковцям, яким у бібліотеці надавалися певні читацькі привілеї; вони виходили на марші в центрі міста попри міську жіночу в’язницю, наспівуючи: «Звільніть проституток». Пол Ґудмен та Альберт Елліз викладали курс для підлітків, що звався «Свобода любити».

Учасники Ліги сексуальної свободи були якраз тими, кого б Райх засудив за відкрите перекручення його ідей на благо пояснення їхнього безладного анархізму. Сталося, як і гадалося, і вже незабаром, як казав Поленд, Ліга стала на «оргіастичний курс» руху. Велика колекція журнальних вирізок, флаєрів, прес-релізів, меморандумів, протоколів зустрічей, кореспонденції та особистого майна, що мало стосунок до сексу, яка сьогодні зберігається в Інституті Кінзі, слугує документальним засвідченням блискавичної трансформації Ліги сексуальної свободи в організацію, що радше спонсорувала оргії та секс-вечірки, аніж пропагувала політичні ідеї сексуальної свободи.

Бейкер перейняв Райхову ненависть до тих, кого він називав «роздрібними торговцями свободою». На думку Бейкера, яку він виклав у «Людина в пастці» (1967), ці люди «приведуть світ до тотального занепаду в ім’я “миру”, “свободи” та “правосуддя”». Бейкер пише, що Райх надто глибоко усвідомлював суть фундаментального «конфлікту між бажанням свободи та біофізичною нездатністю прийняти її». Пацієнти щосили захищалися від потоків нестримної енергії, що вигинала їх тіла у реактивних конвульсіях під час сеансів. Насправді, Райх вважав, що якщо суспільству раптово ввести завелику дозу свободи, то це призведе до її неконтрольованого передозування, якому люди попросту не зможуть дати раду. З його придушення одразу розпочнуться політичні та сексуальні репресії, як це і трапилося після Російської революції{499}.

Орсон Бін пригадує, як Бейкер одного разу сказав йому, що «на схилі літ до Райха прийшло переконання, що він відкрив скриньку Пандори і що принаймні у короткотривалій перспективі може радше нашкодити, аніж допомогти людям. Райх почав замислюватися над тим, що люди ще не готові до свободи, і що вона повинна сходити на них дуже поступово. Якщо під час терапії одразу подастеся до паху, то випустите назовні усе лихе, що є в людині».

Райху, який дуже симпатизував політиці Ейзенхауера, здалося, що його бачення сексуальної революції потребує захисту і від лівих, і від правих. У своїй книзі Кінзі подає графік, що зображує соціально-політичні прототипи людей, які тікають зліва направо — від комуністів до фашистів. На крайніх точках графіка сидять комуністи та фашисти, що зображені як найбільш уражені «емоційною чумою»; секс для них — явище виключно фізіологічне, і вони не вірять у любов. Сучасний ліберал, який спить з усіма підряд, живе у милостині демонічного шару вторинних біологічних стимулів, яким його «політична коректність» геть не спроможна протистояти. Однак, консерватор володіє вільним доступом до ядра людської пристойності, «що знімає перед ним усі перепони на шляху до самовираження та толерації агресії в його бік», і він, відтак, підходить ближче до Райхового ідеалу здорової людини, яка не носить броні характеру; представники консервативного «генітального характеру» сприймають секс як вираження любові, але, додає несхвально Бейкер, багато з них усе ще сподіваються зберегти цноту до весілля.

В акумулятивному розрізі райхівці були жменькою розмаїтих сексуальних консерваторів. Коли людина стикається з питаннями свого здоров’я, писав Бейкер, його чи її ставлення до суспільства змінюється — люди не можуть протистати роздумам, що лізуть у їхні голови, і, відтак, стають більш схожими на Райха: «Нині багато моральних устроїв суспільства втратили свою доцільність; наприклад, жити з партнером, якого не люблять, лиш тому, що закон твердить, що вони пов’язані узами шлюбу, або ж залишатися вірним лише через відчуття обов’язку. Так, у нього є свій власний моральний кодекс, це правда, і стосується він цілої плеяди цінностей: секс — це бажання, яке він плекає лише до того, кого кохає, подружня невірність — це не цікаво, порнографія — це несмак. Він цікавиться збоченнями, але й бачить чітку межу їхньої терпимості і не толерує непохитно непривітне ставлення до них суспільства. Він стає саморегулятивним… Його обличчя розслаблене та експресивне. Його тіло позбавляється ригідності та набирається жвавості. Він здатен легко віддавати та реагувати на ситуації більш спонтанно».

Можна стверджувати, що найбільшим з усіх «роздрібних продавців свободи»