Ольга Кобилянська - Володимир Вознюк
Язик в повістці сій єсть вже коригований, а остається ще до коригування орфографія. Прошу, проте, правопис перемінити на правопис «Зорі». Єсли би праця не могла бути поміщена в «Зорі», то прошу о зворот манускрипту, а в кожнім разі, і о скору рішучу відповідь». А лист до В. Лукича від 26 грудня 1892 року переконує, що О. Кобилянська врахувала низку його зауважень щодо рукопису повісті, просить не зволікати з її виданням і коротко повідомляє про роботу над «Царівною»: «Мені дуже много залежить на тім, щоб сеся повістка [йдеться про «Людину». – В. В.] вийшла в р. 1893. Вона висвободила б мене ще від одного тягаря, через котрі не можу як слід віддатись науці; один рік значить у мене дуже много, бо єсьм слабовитий чоловік. Далі, єсть ся повість тенденційна.
На рік 1894 злагоджу вже, може, повість довшу, над котрою працюю [тобто над «Царівною». – В. В.] попочасти вже тепер і котру, щодо змісту, ставлю вище як «Людину». Чи буду коли-небудь вправно по-руськи писати?»
З більшості листів О. Кобилянської довідуємося, що, мешкаючи і в Чернівцях, вона не звільнилася від буденних домашніх клопотів, умови для письменницької праці були несприятливими. У листі до А. Кохановської (лист датований 1895 роком, але ні місяць, ні день не вказані) повідомляла: «Я маю велику темну кімнату, цілком нездатну для праці, через кімнату проходять всі, а також два вояки до Степана, можеш собі уявити! Єдине, що тут добре, це досить гарний сад». Отже, тоді разом із родиною недовго жив також Ольжин брат С. Кобилянський, який у 90-х роках XIX століття служив у військових частинах, що дислокувалися в Чернівцях та Радівцях (місто в Південній Буковині, нині в Румунії).
А далі в цьому листі О. Кобилянська пише: «Я б хотіла працювати, працювати, кажу тобі всіма своїми нервами, щоб я мала тільки час. Тут виходить вже давніше українська газета чотири рази на тиждень. Вони запрошують мене через Юлька до співпраці, вони напевне розраховували на мене і хотіли мені платити, але я не можу зв'язуватися, тому що я мушу варити, замітати! Правда, гарні перспективи? Я післала їм чотири раніше написані нариси, з яких два вже надруковані. Ти їх знаєш. Зараз при цій газеті є один визначний літератор зі Львова, він редагує газету (ця газета дістає від уряду допомогу), він не знає мене особисто, просив мене письмово про дозвіл відвідати мене, і що він буде почуватися щасливим, коли я прийму його в коло своїх приятелів».
«Визначний літератор зі Львова» – Осип Маковей. Однією з приємних подій чернівецького періоду життя письменниці був його перший візит до неї 1895 року, тоді відбулося їхнє знайомство. Саме з листа Кобилянської до О. Маковея від 17 вересня 1895 року довідуємося про тогочасні умови життя письменниці: «В однім покою чути все, що діється в кухні, панує політика і «старшина» [під «старшиною» О. Кобилянська розуміє панівну, незаперечну думку батька. – В. В.]. В другім, так званому «моїм покою», бубнять браття [ідеться про наймолодших братів: Олександра, який готувався до складання іспиту, щоб стати офіцером запасу; Володимира – той мав складати іспит на атестат зрілості. – В. Б.]. Один вчиться до офіцерського іспиту, а другий (хоробливо пильний і вічно заклопотаний, що не стане на все часу) до «матури», хоть та чорна година ще далеко. В третім резидує уоружена неприступна власть, до котрої бігають щохвилі через той (і Вам знайомий) «мій покій» з страху непритомні вояки, минаючи попри мене, котра може собі в своїм покою поступати як хоче! Окрім того, з'являються, немов ті мари, якісь студенти, а наша Hausfrau [домашня господиня. – В. В.], завзявшись своєю симпатією на мене, ожидає жадно кожну свобідну хвилину (значить ту, в котрій я не в кухні), щоб оповідати мені те все, що лучилось під час моєї неприсутності, до чого прилучаються і її дві доньки.
Зміркуйте, де мені писати і компонувати, де приймати таких людей, з котрими я б хтіла in aller Gemütlichkeit [лише спокійно. – В. В.] говорити, взявши і то на розвагу, що я і в нормальних обставинах не можу говорити, як другі смертельні!
Можете переконатися, що я маю до Вас довір'я вже з того, що пишу Вам отеє все, і що прошу Вас прямо не приходити тепер».
Далі в листі письменниця повідомляє, що з 1 грудня вона все ж таки матиме в будинку окрему кімнату, тоді Осип буде довгожданим гостем. З подальшого змісту листа можна зробити висновок, що О. Кобилянська вже тоді була закоханою в О. Маковея. З часом вона йому скаже про це відверто.
Цей лист, а також інші джерела переконують, що умови життя в тому помешканні були не вельми комфортними не тільки для творчості, а й для звичайного побуту. Аналогічними вони були й на кількох інших чернівецьких квартирах письменниці, до того ж доводилося частину свого помешкання здавати в оренду гімназистам, студентам, аби мати якісь кошти на прожиття. Проте Кобилянська пише, з-під її пера тоді вийшли новели та нариси «Він і Вона», «Мати Божа», «Час», «Рожі», «Valse melancolique» та інші. Аналізуючи творчість західноукраїнських письменників кінця XIX століття, І. Франко високо оцінював твори О. Кобилянської: «Новий напрям у нашій літературі зазначився групою талановитих репрезентантів. На чолі їх треба поставити Ольгу Кобилянську… В своїх дрібних оповіданнях, особливо таких, як «Битва», «Людина», «Некультурна», «Меланхолійний вальс» та ін., вона дала нам ряд майстерних малюнків людської, особливо жіночої, душі і здобула собі заслужене признання не тільки у нас, але й в Німеччині, і в Росії».
Найбільш пам'ятним для О. Кобилянської, очевидно, було помешкання на чернівецькій вулиці Новий світ, 61 (нині – Т.Шевченка, 83). Згадуючи про своє перше знайомство з О. Кобилянською в 1899 році, відомий український письменник і літературознавець, у той час співробітник газети «Буковина», Денис Лукіянович у видрукуваних у 1928 році «Літературно-науковим вісником» спогадах «Моє знайомство з Ольгою Кобилянською» зазначав, зокрема, таке: «Ольга Кобилянська мешкала тоді в родині свойого батька у великім партеровім домі з двома фронтами [ «До вулиці Новий світ і Піцелього», – робить примітку
