ВІЙН@: битви в кіберпросторі - Шейн Харріс
Програма RTRG була унікальною тому, що об’єднувала не лише розвідників, а й інших людей – військових високопосадовців, найрозумніших людей в уряді та фахівців приватних підприємств. Це був рідкісний приклад успішної співпраці в умовах федеральної бюрократичної павутини.
АНБ так добре впоралося з обробкою великої кількості інформації (насправді величезною кількістю), тому що відкинуло традиційні підходи. Замість того щоб намагатися зберігати всю інформацію RTRG у централізованій базі даних і аналізувати її за допомогою суперкомп’ютерів, агентство використало систему розподілених обчислень. Підприємці з Кремнієвої долини розробили програмне забезпечення, яке розбивало великі масиви інформації на менші блоки, які легше аналізувати, і надсилало кожен блок на окремий комп’ютер. Тепер тягар аналізу величезних обсягів інформації не лягав на одну машину. Працюючи спільно, комп’ютери виконували завдання швидше й дешевше, ніж у разі, якби все навантаження взяв на себе один головний комп’ютер. Цей революційний підхід до обробки інформації дозволив компаніям Facebook, Twitter і Google управляти власними сховищами даних, які від кінця 2000-х експоненціально зростали. АНБ застосовувало той самий метод розподіленого обчислення в програмі RTRG. Система вельми нагадувала пошукову систему Google не лише ззовні, а й зсередини. Трохи згодом АНБ розробило власне програмне забезпечення для розподілених обчислень Accumulo на основі технології Google.
Але законність збирання АНБ величезної кількості електронної інформації вважали вельми сумнівною. Навесні 2004 року юридичний відділ Міністерства юстиції дослідив програму й виявив, що принаймні один із методів збирання інформації не відповідав чинному законодавству. Йшлося про величезну кількість так званих інтернет-метаданих, зокрема інформацію про відправників і одержувачів електронних листів. Фахівці АНБ вирішили, що позаяк ухвала президента Буша дозволяла їм здійснювати пошук за ключовими словами та іншими критеріями, то опосередковано вона дозволяла збирати й інтернет-метадані. На думку юристів агентства і його директора Майкла Гейдена, інформацію не можна було вважати «здобутою», якщо її не переглядали. З погляду закону комп’ютерний збір і зберігання інформації не означали здобуття й аж ніяк не підпадали під визначення «шпигунства» у розумінні агентства.
Коли президент Буш зробив наступний крок і вдруге санкціонував програму попри заперечення Міністерства юстиції, чільники юридичного департаменту почали загрожувати відставкою. Серед невдоволених були голова юридичного департаменту Джек Ґолдсміт, директор ФБР Роберт Мюллер, генеральний прокурор Джон Ешкрофт і його заступник Джеймс Комі, якого президент Обама згодом призначить на місце чільника ФБР Мюллера.
Загроза масових відставок стала унікальним моментом в історії президентства Буша. Якби ці чиновники звільнилися, причини їхніх рішень зрештою стали б відомими через витоки інформації щодо цього в пресі та розслідування в Конгресі. Американці дізналися б не лише про існування шпигунської програми в країні, а й про те, що вищі чини правоохоронних органів пішли у відставку, тому що вважали цю програму почасти незаконною.
Але всі ці бурхливі пристрасті довкола збирання інтернет-метаданих не вгамували шпигунського апетиту АНБ. Лише сім днів потому, як Буш наказав АНБ припинити масовий збір інтернет-метаданих, представники Міністерства юстиції порадили юридичному департаментові АНБ і представникам підрозділу радіотехнічної розвідки знайти нові законні підстави для перезапуску програми. Цього разу їм довелося звернутися за дозволом суду з контролю зовнішньої розвідки – тієї самої інстанції, яку Буш оминув, санкціонуючи стеження після атак 11 вересня. Представники Міністерства юстиції активно співпрацювали з суддею, шукаючи законні підстави для продовження програми. Гейден особисто двічі пояснював судді, які повноваження потрібні АНБ для масового збору інтернет-метаданих. Отримана судова постанова визначала канали передачі інформації, за допомогою яких може збирати інформацію АНБ, і обмежувала кількість людей, які мають доступ до здобутої інформації. Менш ніж через чотири місяці потому, як президент Буш наказав припинити масовий збір даних з інтернету, АНБ знову взялося до справи. Майбутнє програми RTRG було забезпечене.
Програма RTRG розвивалася, і її регіональні межі розширювалися. Полюючи за спонсорами повстанців і терористів, аналітики почали нишпорити за межами Іраку. Вони відстежили чимало найзухваліших терористичних актів, визначивши навіть конкретних осіб у Сирії, які передавали гроші групам підривників і допомагали забезпечити безпечний перехід територією Ірану новим бойовикам. Коли Петреус дізнався про причетність сирійців, він передав докази цього колегії радників президента Буша, які спілкувалися під час щотижневих відеоконференцій. Розмовляючи зі Стюартом Льові, заступником міністра фінансів із питань боротьби з тероризмом і фінансової розвідки, Петреус наполіг, щоб Міністерство заморозило сирійські активи й заблокувало рахунки країни в міжнародній фінансовій системі. Всі учасники відеоконференції знали, що вимогу Петреуса краще не відхиляти, бо якщо вони вчинять так, генерал поскаржиться президентові Бушу, з яким спілкувався під час прямих відеоконференцій, що відбувалися щопонеділка о 7:30 за вашинґтонським часом.
Розвідка також виявила докази підтримки Іраном екстремістів-шиїтів у Іраку. Проте цю інформацію використали для ведення війни іншого формату – війни ідейної. Сполучені Штати не мали наміру вторгатися до Ірану або проводити таємні диверсійні рейди для виявлення спонсорів Іраку. Тому розвідка передавала цю інформацію іракському урядові та місцевій владі під час особистих зустрічей.
«Чітке розуміння іракцями того, що іранські елементи підтримували членів найекстремальніших шиїтських угруповань, допомогло налаштувати частину іракців проти втручання Теґерана в справи їхньої країни», – згадував Петреус 2013 року. Американці використали здобуту інформацію у власних пропагандистських цілях, і це мало неабиякий ефект.
Від початку й до того, як останні американські підрозділи в грудні 2011 року залишили Ірак, війна забрала життя майже 4500 американців. Але ця війна також породила новий спосіб боротьби. Відтоді розвідка АНБ і загони спеціального призначення ще не раз працювали спільно. У травні 2011 року, коли загін «морських котиків» висадився в пакистанському містечку Абботтабаді, у таборі Усами бен Ладена, їх скеровували розвідники з АНБ. Елітний підрозділ хакерів агентства, відділ операцій з особливим доступом (Tailored Access Operations – TAO), віддалено встановив шпигунське програмне забезпечення на мобільні телефони агентів «Аль-Каїди» та інших «потрібних людей». ЦРУ допомогло знайти географічне розташування одного з цих телефонів, який указав шлях до табору.
Успішна операція зі знищення Усами бен Ладена була найвідомішою зі сотень інших подібних операцій останніх років. Вона стала новим доказом того, що американські солдати-шпигуни знали віддавна: віднині війни будуть іншими. Хакерство і віртуальне шпигунство використовуватимуться в усіх майбутніх операціях і стануть так само незамінною зброєю, як амуніція, з якою солдати вирушають у бій.
3. Створення кіберармії
На створення кіберпідрозділу, який так ефективно спрацював у Іраку, знадобилося майже десятиліття. До цього успіху спричинилося чимало людей, але якщо комусь належить
