Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер
Матузов вийшов зі своєї депресії шляхом занурення з головою в антикомуністичну діяльність. Він був геть не проти долучитися до лав знаменитих інформаторів — колишніх комуністів, як ото Мет Кветік (автор книги «Я був комуністом для ФБР»), «королева шпигунства» Елізабет Бентлі та письменник із журналу «Time» Вітакер Чемберз, який вивів на чисту воду комуніста Алджера Гісса. Цю трійцю, що жила за рахунок колишньої приналежності до партії, преса прославляла як національних героїв.
Матузов самотужки дійшов до усвідомлення того, що якщо він і збирається побудувати кар’єру на судових слуханнях, які ініціював МакКарті — майже як оті інші професійні інформатори з хорошою платнею, — то для цього йому необхідна правильна «наживка» для сенатора. Тож він свідомо вирішив, що перетворить відому йому конфіденційну інформацію про забутий системою молодіжний комуністичний рух у свою царину принагідної експертності. «Накидаючи вовчу шкуру на невинне ягня», як він сам це назвав, Матузов переконав Америку в тому, що в комуністів був готовий сценарій індоктринації американської молоді.
Матузов розповів управлінню Комісії з розслідування антиамериканської діяльності штату Огайо, як Комуністична партія намагалася просочитися в рух бойскаутів; що в шкільній системі штату Нью-Йорк працювало 3500 комуністів; що комуністи навчали дітлахів політизованих віршиків у стилі Матінки Гуски[94]. Одна з американських газет надрукувала цитату з одного із тих поетичних творінь: «Джек Спрат м’ясцем не ласував, постила завжди його дружина. А все тому, що злий Конгрес їх ошукав, з кишень усе повитягав». Проте найгучніших заголовків той нахапав, коли застеріг суспільство, що у своїх намаганнях вербувати американську молодь комуністи уповали на її сексуальну розбещеність.
«Сексуальна аморальність», казав Матузов представникам КРАД, лютувала в лавах комуністів із Гринвіч-Віллидж та Кемп-Юніті — молодіжного комуністичного табору в штаті Нью-Йорк. Матузов детально переповідав казочки про сексуальну розбещеність, до якої там заохочували: юні хлопчики та дівчатка кохалися прямісінько на траві під Скелею Леніна, ліпленою брилою російського ідола, яку жартівливо порівнювали із горою Рашмор. Американську молодь заманювали до партії, стверджував Матузов, обіцяючи їй життя у ритмі сексуальної розбещеності; заголовок газети «The New York Daily Mirror» (від 7 лютого 1952 року) промовляв «Референт ФБР стверджує, що червоні використовують секс як пастку». У статті з першої шпальти автор стверджував: «Викриття Матузовим використання комуністами інтелектуально та сексуально привабливих закликів із метою заманювання американської молоді в нижчі ешелони партії змушує поглянути на по-звірячому аморальні та цілком безсовісні стратегії червоних зрадників під новим кутом бачення». Саме такий вид зв’язку між аморальністю та політичною радикальністю УПМ та інші слідчі органи вбачали у діяльності Райха та Кінзі.
Після таких свідчень Матузов просто влетів у наближене до МакКарті коло на крилах реактивності. Він став помічником редактора «Каунтератак» — чотиристорінкового щотижневика, у якому публікувалися чорні списки, що постійно оновлювалися. Заснувала таке видання трійка колишніх агентів ФБР, які колись постачали МакКарті найсвіжішу інформацію від Дж. Едґара Гувера. Він агітував за свого героя МакКарті на виборах 1952-го, виголошуючи антикомуністичні промови у Вісконсині, Юті, Монтані, Айдахо і Вашингтоні, особливо детально розпинаючись про «Змову комуністів проти МакКарті».
Матузов був «публічним наркоманом», який підсів, як він пізніше писав, на «наркотик фігурування у заголовках газет». Понад 200 людей він охрестив комуністами і був ключовим свідком у декількох резонансних справах. Йому так уже кортіло інкримінувати комуністів, що він вдавався до неправдивих звинувачувальних свідчень, порушуючи присягу говорити правду, лише правду і нічого, окрім правди. Його брехня допомогла ув’язнити Клінтона Дженкса, з яким він познайомився поблизу міста Таос, що в лівацькому поселенні митців, яким керував колишній представник богеми із Гринвіч-Віллидж Мейбл Додж і вдова Д. Г. Лоуренса, Фріда. Дженкс очолив страйк шахтарів у штаті Нью-Мексико, і події того акту непокори зображені в класичному фільмі «Сіль землі» (1954) режисера зі згаданого вище чорного списку Герберта Бібермана, і який пізніше заборонили до перегляду як «комуністичну пропаганду». За те, що він заперечував свою приналежність до комуністів (позиція, якої, згідно з положеннями Акта Тафта-Гартлі, вимагали від усіх профспілкових чиновників), Дженкса звинуватили у завідомо неправдивих письмових свідченнях і завдяки брехливим заявам Матузова на п’ять років позбавили волі.
1953 року, користуючись успіхом слави, якої нещодавно набула його персона, Матузов одружився з однією із багатійок, що робила ставку на МакКарті, мільйонеркою Арвіллою Бентлі, у якої вдома портрет МакКарті, написаний олійними фарбами, висів на видному місці. Вони закохалися одне в одного, коли Матузов супроводжував її у подорожі за кордон, до Багамського заміського клубу, аби та могла пересидіти там певний час, ухиляючись від повістки в суд, явка за якою змусила б її зізнатися, що вона дала на кампанію МакКарті грошей більше, аніж цього дозволяв закон. Йому було лише 26; «Герцогині», як він називав її, — 43-
Шлюб Матузова протривав лише чотири місяці. У серпні 1952 року він написав МакКарті з Ріно[95], де вони й оформили розлучення: «Коли я давав свідчення в суді у справі 16-ти комуністичних лідерів у Нью-Йорку, представник захисту сказав: “Ви ж нічого не робите задурно”. Я заперечив, але ж він мав рацію». Матузов, який сам себе описував як «того, що заплутався», пішов по колу, повідаючи з усіх рупорів, що брехав під присягою і просив абсолюції. Один комуністичний видавець, намагаючись надати докази, які б неминуче призвели до перегляду справи Дженкса та інших, переконав його написати книгу, в якій він зізнався, що був підставним свідком. Матузова, своєю
