Пригоди в оргазмотроні - Крістофер Тернер

приїзд туди, зателефонувавши Вернону Коллінзу, чоловікові, який збудував для нього Обсерваторію в Оргононі, і настановив, аби той не підпускав їх до жодного з акумуляторів, які там зберігалися. Коллінз пристав на таку вимогу, але от свідчити йому ніхто ж не забороняв. Як вивідали інспектори, більшість тих акумуляторів, які Коллінз змайстрував для Райха, будувалися під час зимових місяців, які, зазвичай, вважалися неврожайним сезоном для фірми. Дизайн був таким простим, що їм і макета не було потрібно — обійшлося поясненням на пальцях, що передав Райх. Коли туди приїхали інспектори, там зберігалося п’ять готових акумуляторів, а від моменту початку виробництва — півтора року тому — з лінії зійшло приблизно 200–300 приладів. На камерах ставили марку майстерні «CS», і приблизно 75 % продукції їхало до Нью-Йорка та Нью-Джерсі. Компанія також виготовляла оргонні попони, «ливники» та «капелюхи». Перш ніж усе це запаковувалося, сказав Коллінз, на контрольні оглядини приїздив представник від Оргонного інституту.

Справа УПМ, яка зараз у Вашингтоні, на додаток до звіту інспекторів, містить шість сторінок фотознімків з магазину Коллінза — маленький дерев’яний сарай із подвійними дверима, вивіска-гасло на якій, з огляду на товар, яким там торгували, доречно каже: «ВСЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗМАЙСТРУВАТИ ЩО-НЕБУДЬ». На передньому плані видніється лискучий чорний інспекторський автомобіль, який припарковано перед крамницею. Є й декілька зображень безладного інтер’єру — вони взяті у рамки та підписані так, наче на них зображено місце злочину. Також є світлина шестифутової гори старих акумуляторних панелей — розібраних дощок, що були врятованими із приладів, які повернули клієнти. На іншому зображенні красується один із кутів приміщення, завалений в’язками металевої вати, фібергласу та оцинкованого дротяного сита, які використовувалися для виробництва апаратів. Запаковані у гладенькі коробки, готові до відправлення клієнтові, акумулятори підпирають задню стіну.

Після неоголошеного рейду УПМ до Оргонону Райх відсилав офіційні скарги до ФБР із проханням перевірити особистість кожного з інспекторів і писав до президента, попереджаючи про загрозу, яку Сполученим Штатам несе червоний фашизм у лавах УПМ. Свій лист до президента Трумена він почав так, наче писав до давнього друга: «Мені знову не дає спокою те Управління продовольства та медикаментів».

Одинадцять

Сенатор Джозеф МакКарті, намагаючись побачити своє прізвище в якомога більшій кількості заголовків, приправив свою антикомуністичну діяльність нотками сексуального скандалу, дещо відхиляючись від основної лінії гоніння урядових працівників, тепер уже звинувачуючи їх у «сексуальному збоченні», що автоматично перетворило їх у «підозрілих осіб, що становили загрозу нацбезпеці». Гомосексуалів, як з’ясувалося, виявляти було легше, аніж комуністів. Уже незабаром МакКарті розширить масштаби очищення держапарату від геїв, припускаючи, що послаблення сексуальної моральності було свідомою хитрістю, на яку комуністи йшли задля підриву інституту американської сім’ї та світогляду.

У лютому 1952 року у Вашингтоні, під час двох днів відкритих слухань КРАД 28-річний екс-комуніст Гарві Матузов дав свідчення, що саме комуністи культивували та експлуатували атмосферу сексуальної вседозволеності, таким чином намагаючись заманити до партії нових молодих членів. Матузов, за словами одного зі спостерігачів процесу, був пихатим та нахабним, вочевидь, страждав від ожиріння і «балакав стільки, що здавалося, ніби його рот ніколи не закривається». Також він був одним із найзнаменитіших інформаторів ФБР, якого як проплаченого свідка на роботу найняли комітети, що ходили під МакКарті. Він продовжуватиме здавати комуністів, більшість з яких була його колишніми товаришами по партії, аж до завершення другої хвилі судових слухань у рамках прийняття Акта Сміта.

Мати Матузова була уродженкою Росії, а його батько мав сигарну крамницю в Бронксі, де, як стверджував сам Матузов, Лев Троцький було купував морозиво в його дідуся. До комуністичної партії він долучився 1946 року як молодий ветеран Другої світової; у її лавах він віднайшов той же «esprit de corps»[92], що надихав його і в армії. Матузова швиденько оформили на ставку: він працював у партійних книгарнях, офісах та літніх таборах. 1948 року його молодіжний партійний осередок долучився до руху «Молодь за Воллеса»[93], аби підтримати колишнього редактора «New Republic» у його заявці на президентство, і навіть на фото, де Воллес проголошує промову кандидата в президенти, Матузов стовбичить неподалік. Так наче для того, щоб розвіяти сумніви щодо розмаху інфільтрації комуністів в американському суспільстві, Матузов вихвалятиметься, що він був членом 45-ти підставних організацій, які діяли під егідою комуністів.

Через місяць після того, як МакКарті зробив свою славнозвісну заяву, що Державний департамент кишить комуністами, Матузов приїхав до Управління ФБР у Нью-Йорку і запропонував їм свої послуги. Його розсердило те, що партія нещодавно усунула його з посади, при цьому звинувативши у «білому шовінізмі» за те, що він найнявся на роботу до колекторського агентства Гарлема. За декілька днів до початку війни в Кореї ФБР підписало його як інформатора з місячною ставкою 75 $. У той час верхівка Американської комуністичної партії проходила по судових справах у рамках прийняття Акта Сміта. Від партії в суді й мокрого місця не залишилося: агенти ФБР, що працювали під прикриттям, та із екс-комуністів, зокрема Луї Буденз (завербував Вільяма Райха — чоловіка, якого ФБР переплутало із Вільгельмом), дали свідчення: їх навчали, що єдиний шлях до звершення революції — насильство. Партія прогнулася під тиском фінансових витрат на організацію належного захисту для неї і з такою обережною недовірою ставилася до шпигунів, що перестала вербувати новачків й натомість сама вдалася до тисячних перевірок лояльності своїх членів.

Матузова виключили з партії 1951