Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова
Потім я вві сні побачила їх. Діти розповіли мені:
— Нас убили злі люди під час війни, але ми так любимо маму, що, поки вона жива, ми нікуди не підемо. Ми щовечора вдома. Ми молимося разом із нею і плачемо, коли вона говорить про нас.
— Вони обрали цей шлях. Вони бачать вас, вони заходять усюди, і немає їм перешкод, — сказав невидимий голос.
Я прокинулась. І подумалося мені, туди потрапили тьотя Мар’ям і батько моєї подруги Хави — Султан. Адже в снах вони завжди повторюють: «Ми не помирали».
Поліна-Нейши
24.06.
Сьогодні я побачила дивовижного чоловіка. Мене вразила його хоробрість! Він ішов сам, у відповідному до його віри одязі, зовсім спокійно через натовп. Я подумала, що люди, які збожеволіли від ненависті, можуть кинутись і розтерзати його, але рішучий крок і могутність погляду робили цю людину невразливою! Вочевидь, він віддав свою долю на волю Бога, тому що був без будь-якої зброї. Прямував цей чоловік у бік напівзруйнованого православного храму. Це був християнський священик-росіянин!
29.06.
Я вдома. Склала всі іспити в інституті.
Дочка Джамалая, юна дівчина, сьогодні виходить заміж. Її віддають за чеченця, який живе в Центральній Росії. Вона муситиме виїхати з Чечні. За місцевим звичаєм, перших півроку їй не дозволять побачитися з матір’ю.
Дочка Джамалая — домашня дівчина. Я бачу її за роботою, щойно прокидається сонце. Увечері, коли зорі заповнюють небо, вона все ще знаходить собі хатні справи. Купає та чистить корів, мете двір, працює на городі.
Родина Джамалая живе не в нашому дворі, де багатоповерхові будинки-коробки, а в приватному секторі, поряд із родиною Зайчика.
У суботу ми не їздили на Північний базар. Торгувати немає чим — я не встигла взяти книжки під реалізацію.
У газеті «Молодість» устигла впіймати шефа на тому, що він видав мої вірші під чеченським прізвищем, наче їх написала якась сільська дівчинка. Я дозволяла використовувати псевдоніми на статті, але не на вірші. Довелося дати втик!
Була на літературних зборах. Кожен поважно виходив і читав вірші. Коли я прочитала свої, пролунав хор голосів, що неабияк здивували мене: місцеві поети були вражені. Але намагалися пояснити мені, що мої вірші — зовсім не мої! На думку вчених мужів, вони мов написані самим Пушкіним!
— Дорослі поети не пишуть так! Як могла це скласти ти? Дівчисько?! — лунали вигуки.
Нічого спільного з Олександром Сергійовичем у своїх віршах я не бачу, тож стала сперечатись і врешті мало не пересварилася з усіма.
Виношу вірш на твій суд, Щоденнику.
Ангелові смерті
На світанні ми колись полинем,
Підспівавши птаству голосами,
У тривозі й радості дитинній
В інший світ, з новими чудесами.
Вічність усміхнеться ясно й синьо,
Ангел Смерті ніжно на порозі
Скаже: «Тихше! Не збудіть дитину,
Щоб піти спокійно бути в змозі».
Сонячні зайці стрибнуть урозтіч,
І запахне горами, лісами…
Помандруєм, тимчасові гості,
В інший світ, з новими чудесами.
Я написала цей вірш на сірниковій коробці ранньої весни. Не було аркуша.
04.07.
Заступник шефа в моїй газеті, Алан, носиться з віршем, який я йому подарувала. Усім показує! За ним бігає багато дівчат, тому що він симпатичний, а чоловіків-чеченців після війни мало. Тож він неймовірно пишається собою.
Вірш у мене вийшов отакий:
Серед ілюзій і обману,
Коли речей згубилась суть,
Ти сури пам’ятай з Корану —
Вони тебе не підведуть!
Інал узяв мої роботи для збірки чеченської поезії.
Інша працівниця журналу «Вай», Ліана, подарувала мені й мамі трохи грошей на їжу. Соромно, звичайно, але авансу не дали, і жити немає на що. З Ліаною ми часто ведемо бесіди. Вона, як і я, містик. Вірить в аномальні зони та неймовірні події.
Я склала всю сесію. З усіх іспитів тверді п’ятірки! Перейшла на другий курс.
На вулицях — вибухи. Весь час перестрілки в різних куточках міста. Коли настає вечір, я думаю: чи доживу до ранку? І так — щодня.
05.07.
Бачила Дракошу. Він купив книги про Схід. Знайшов книгу про Платона. Зізнався, що прочитав п’єсу Рериха «Милосердя», як я йому порадила. У захваті! Дракоша був одягнений у все чорне. Ми розмовляли під гіллям дерева. Але він усе зіпсував. Чомусь вирішив, що я дозволю себе поцілувати. Одержавши замість поцілунку лекцію про правильну кавказьку поведінку, чеченець Дракоша ображено відступив із місця подій, а я посміялась.
Учора, в п’ятницю, разом з іншими людьми я спостерігала непізнаний об’єкт. Він сяяв темно-червоним і безшумно витанцьовував геометричні фігури неймовірної складності. А потім просто розчинився в просторі над головами здивованої юрби!
Є неприємна новина: літнього чоловіка, якого ми знали з Центрального ринку, вбили російські солдати два дні тому. Чоловік, літній чеченець, торгував лимонами. Він купляв ящик лимонів оптом. Потім перекладав лимони у звичайне пластмасове відро синього кольору і продавав три штуки на десять рублів. Ходив уздовж торговельних рядів і кричав:
— Купіть три штуки за десять, люди! Чай із лимоном смачнішим буде!
Він був простою мирною людиною, далекою від воєнних подій. Просто жив тут. Тут був його дім. Він, як зазвичай, повертався з ринку і випадково став свідком убивства чотирьох зовсім молодих хлопців, яких, імовірно, запідозрили в тому, що вони бойовики. Без будь-якого розбирання їх розстріляли серед білого дня просто на вулиці російські солдати. Продавця лимонів прибрали заразом як свідка — він проходив повз і нажахано став кричати:
— Що ж ви робите?!
Усе сталося неподалік Зеленого дитсадка на вулиці Завєти Ільїча, приблизно о 16.00. Інші мирні люди бачили страту, сховавшись за парканом.
Поліна-Будур
08.07.
У рідній «Молодості» знову накрутили! Нехай друкують під прізвищем Жеребцова, через яке я зазнала безлічі принижень у зв’язку з національним питанням! Якщо в дитинстві я соромилась чи боялась, то тепер я пишаюсь ним.
Сьогодні поїду по зарплату.
З Ліаною дослід, аналогічний досліду з Іналом, не вийшов.
