Спостерігаючи за англійцями - Кейт Фокс
Лукавство
Ще один режим «за замовчуванням». Ще один із стереотипів, які я намагалася дослідити «зсередини». Англійці справедливо ославилися як лицеміри. Всюдисуща риса впливає майже на всі аспекти поведінки, навіть на щонайцінніші «ідеали» — скромність, ґречність та концепт чесної гри. Щоправда, у лінзі мікроскопу, яким я послуговувалася під час дослідження, лукавство змаліло і вже не мало таких одіозних форм, як то бачилося неозброєним оком. Все залежить, як подивитися. Можна сказати, що вся наша ввічливість / скромність / справедливість — це лукавство, але також майже все наше лукавство — це форма ввічливості, спроба приховати справжні почуття та думки, щоб, бува, кого не образити чи не засоромити. Лукавство англійців, здається, — відрух переважно несвідомий, такий собі колективний самообман, на який ми всі мовчки погодилися, а не навмисна, цинічна, прорахована спроба когось ошукати. (Найкращим прикладом, мабуть, буде «ввічливий егалітаризм» — оте наше хитросплетіння скромності і чесності, яскравий кейс, який би психотерапевт назвав «відторгненням» гострої класової сегрегації.) Нам гарно вдається лукавити не тому, що ми від природи мерзенні і ниці (мерзенності у нас не більше, ніж в інших народів), а тому, що «соціальна не-дужість» робить нас обережними та ухильними, ми неохоче кажемо те, що думаємо, і не завжди думаємо те, що кажемо, ми рятуємося ввічливими масками, а не напираємо прямотою. Лукавство також видобуває на світ наші цінності. Від природи ми не більш скромні, ґречні та чесні, аніж представники інших культур, однак маємо неписані правила, які велять нам демонструвати ці, вочевидь, важливі для нас риси. Ключові фрази: їх надто багато, щоб перелічити. Англійські діалоги рясніють ґречними евфемізмами, завуальованими облудами та оманливими формулюваннями. Так на позір, то кожне друге «будь ласка», «дякую», «перепрошую», «мило», «гарно» (в комплекті з посмішками та киванням) — це лукавство.
Світогляд
Світогляд. Те, як ми бачимо, осмислюємо, структуруємо та розуміємо світ. Соціокультурна «космологія».
Емпіризм
Найбільш фундаментальне світоглядне «відгалуження». Емпіризм — це ще одне скорочення, в яке я втрамбувала цілий комплекс особливих рис англійської поведінки. Якщо по суті, то емпіризм — це філософська доктрина, що визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання, її близьким родичем є «реалізм», тож, фактично, термін означає, що матерія існує окремо від нашого сприйняття. Я, натомість, у цей термін вкладаю ширше, неформальне значення, яке включає в себе елементи нашої філософської традиції — антитеоретизування, і антиабстрактність, і антидогматизм (особливо недовіру до обскурантизму, теоретизування в стилі масло-масляне, яке так люблять «на Континенті», та риторики), а також нашу любов до конкретики, фактів та здорового глузду. «Емпіризм» — це скорочене позначення нашої приземленості; любові до фактів; прагматизму; цинізму; нелюбові до філософування; непохитного реалізму; неприйняття усього штучного та претензійного (так, я розумію, що це трохи суперечить тому, що я написала про лукавство та ввічливий егалітаризм, але я ніколи не стверджувала, що ми послідовні у думках та діяннях). Ключові фрази: «Ой, та годі тобі!» (перегукується з гумором — англійський гумор дуже емпіричний); «Коби вчасно, то би діло, а так — то не треба»; «Як виявилося»; «Людською мовою тобі кажу»; «От побачу, то повірю»; «Все як завжди!» (перегукуються із нашим песимізмом, який теж дуже емпіричний).
Песимізм ослика Іа
Це щось більше, ніж просто невпинне ниття. Окрім вражаючих кількісних показників, які, направду, досягли немислимих висот, ще більше вражають показники якості! Щоправда, якістю там і не пахне, наше ниття неефективне: ми ніколи не адресуємо його тому, хто спричинив незручності, натомість ми без кінця-краю жаліємося одне одному. Запропонувати якесь практичне вирішення проблеми — строго заборонено правилами скигління! Ниття має терапевтичний ефект: воно виконує роль соціального фасилітатора і сприяє налагодженню товариських стосунків. Скиглити — дуже весело (навряд чи є щось більш любе англійцям, аніж добрячий сеанс ниття — та й подивитися на все це теж цікаво)! Ниття — це нагода козирнути дотепами! Майже всі «соціальні» плачі — це гумористичні псевдонарікання. Справжній, сльозливий відчай заборонений і можливий хіба в товаристві найближчих. Навіть якщо ви справді у відчаї, треба вдавати, що ви вдаєте відчай (ох ця нестерпна легкість англійського буття!). Коли я кажу «песимізм», то маю на увазі цілий світогляд / світосприйняття, який можна охарактеризувати однією фразою: «Все як завжди!» Хронічний песимізм, віра в те, що все піде не так і розчарує нас. А ще — нездорова насолода, яку ми отримуємо, коли похмурі прогнози таки справджуються. Водночас ми роздратовані, стоїчно стримані і пишаємося всевідаючою силою. Наш власний бренд фаталізму — такий собі навдивовижу райдужний песимізм. Ключові фрази: «Пхе! Як завжди!»; «Країна зійшла на пси»; «А ти що хотів / хотіла?»; «Та я б тобі зразу сказав / сказала, що з того буде»; «Завжди щось стається»; «Я не скаржуся, але…»; «Треба з того зробити висновки»; «Не переймайся»; «Благословенні ті, хто нічого не очікують, бо вони не розчаруються».
Класова зацикленість
У будь-якому соціумі є соціальна ієрархія та особливі способи позначати соціальний статус. Англійська класова система особлива тим, a) наскільки наші смаки, поведінка, судження та соціальні контакти залежать від категорії класу (і / чи класових амбіції); б) що належність до певного класу взагалі не залежить від статків і дуже мало — від професії; всі індикатори, як-от мова, манери, смаки та стиль життя, лежать в позаекономічній площині; в) що в кожного з нас є вбудований надчутливий класовий радарчик; г) що ми заперечуємо всі вищенаведені факти і ніяковіємо від самої згадки про класову сегрегацію: вона в нас (особливо у середовищі середнього класу) прихована, непряма, ніде не прописана, лицемірна, і ми самі себе обманюємо. «Ввічливий егалітаризм». Ми по
