Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Поліна Вікторівна Жеребцова
Єдине, що з’явилося завдяки переїзду у квартиру до Таїси, — є туалет і слабенько працює газова конфорка на плиті. Не мусимо готувати на вогнищі у дворі! Можна готувати вдома. Щоправда, готувати особливо нема чого. Після тривалого голоду я не можу їсти звичайну їжу. Приблизно те саме зі здоров’ям було в колишніх в’язнів німецьких концтаборів. Зокрема, табору Бухенвальд. Друг мого діда, художник Леонід Царицинський, побував там. Він довго відновлював здоров’я за системою хатха-йоги. Ця людина — мій взірець!
Мені потрібна тривала дієта. Поступове звикання до звичайної людської їжі. Але, на жаль, наше матеріальне становище таке — не до дієти. Ми з мамою будь-якому шматку раді! Тому в мене трапляються напади нездоров’я.
Закінчити б школу! Вступити б до вищого навчального закладу! Це важливо! Я очевидець! Я зобов’язана все розповісти!
А в центрі міста знову зачистки. Мені б навчитися радіти життю!
Дружина веселуна Іслама образила мене. Ця юна жінка висловилася біля сусіднього Козерогового стола, зверхньо на мене поглядаючи: «Хто б міг подумати? Маючи росіянку матір, вона знає наші звичаї? Усе одно ніхто їй не повірить і не пустить у пристойний чеченський дім!»
Дурниці! «У нас гідний Покровитель», — мовиться в одній із сур Корану, і вона, як мусульманка, мала б це знати.
Знайшла в М. Лермонтова вірші про Кавказ. Мені вони дуже сподобалися. Навіть не віриться, що сам Лермонтов брав участь у каральних походах.
Ніколи ще аул Джемат
Не обкладався даниною.
Його стіна — ручний булат,
Його мечеть — на полі бою.
Його славетнії сини
Гартовані в огні війни.
І знана між земель Кавказу
Багата й вільна їх земля.
І росіянина щоразу
Їх куля в серце поціля.
04.03.
Що відколола Таїса! Вона взяла в руки переклад Корану (Крачковського). І поклялася на книзі, що я їй сказала: «Погоджусь вийти заміж за Тодді — хазяїна книжок. Але я це зроблю, якщо він купить мені дорогий перстень із діамантом!»
Я ніколи такого не казала! Вийшло глузування. Я зразу відчула жіночі хитрощі. Раптом залицяння Тодді до мене з часом стане серйозним? До кого?! Навколо сотні «своїх» удів, молоденьких наречених! «Цій» треба перешкодити. Вийшов привід нас посварити, на таємну втіху багатьох. Торгівці були задоволені! Сміялись! Казали солідному рудуватому холостякові: «Оце так! Ура! Біжи по перстень!»
Так, жартома, його образили. І підпсували наші стосунки. Я розлютилася на Таїсу! Що їй до чужих симпатій і антипатій? Зробили людині від мого імені неприємність. Тодді віджартовувався. Червонів! Знаю, Тодді трохи жадібний. Однак до мене хазяїн товару ставиться добре. Навіть по-батьківськи. Він дійсно кілька разів говорив про те, що закоханий у мене! Я, зрозуміло, не вірю.
Царівна Будур
08.03.
Мій вісімнадцятирічний сусід Козеріг, якого я шукала на зачистці, — свиня! Не привітався! Й інші сусіди по ринку (хлопці, друзі Козерога), що цілими днями ошиваються в нашому торговельному ряду, не зробили навіть крихітного подарунка. Та ще й зловтішалися, що сьогодні мене ніхто не привітав! Настрій мені виправив перероблений вірш поета Некрасова:
Раз якось зимою в холодную пору
Із лісу я вийшов; мороз так і гриз.
Дивлюсь — підіймається тихо під гору
Конячка, вивозячи доларів віз.
Статечно простуючи з нею додому,
Конячку під повід веде мужичок.
З гранатою в жмені, в кожусі тяжкому,
«Калаш» за плечима… а сам — як грибок.
— «Здоров, парубище!» — «Ану не чіпай-но!»
— «Який же ти грізний, по правді скажу!
А звідки валюта?» — «Із банку, звичайно.
Там батько грабує, а я от вожу».
(Із лісу лунали удари по пиці
І крики «Віддайте ну хоч би труси!»)
— «А, он воно що! А як звуть тебе?»
— «Власом!»
— «Котрий тобі рік?» — «Та вже сьомий пішов!
Ну, мертва!» — хлоп’ятко промовило басом,
Застрелило дядька і рушило знов.
Підійшла Вайда. Вона засмучена. Її теж ніхто не привітав із 8 Березня. Я втішила подругу:
— Можу тебе ощасливити! З тобою віталися сьогодні?
— Так, — відчужено відповіла дівчина.
— А зі мною й привітатися «забули»! Які тут подарунки?! Тож я — попереду тебе! Можу похвалитися!
І Вайда нарешті розсміялась.
Купила булку хліба та банку кільки. Буде неабияка вечеря!
Будур
09.03.
Слухаю музику на плеєрі. «Enigma».
Свято! Я купила вісім відер води, наносила їх на третій поверх і скупалась! У мого котика Борзика болить лапа. Мажу зеленкою.
Ще мені вирвали зуб. У лікаря Беслана, на зупинці «Електроприлад».
Познайомилася з Мархою. Має 37 років. Вона розповіла, як на неї напали в під’їзді і, погрожуючи ножем, забрали сережки.
Добре, що не маю жодної прикраси.
16.03.
Ішов дощ, і я лишилася вдома. Уявляю злющі пики сусідів по ринку. Я забрала клейонку-дах, яка натягається над столами під час дощу, додому, тому що саме мою хтось повсякчас ріже ножем. А грошей купувати нову клейонку не маю.
Зате сусідам з ринку тепер під ноги ллє дощ, і утворюються калюжі. Вони мокнуть і зляться! Хазяйка квартири Таїса, напевне, стоїть у калюжі. Та й Козеріг із друзями — теж.
Маленька, яку доглядає моя мама, хвора на висип. Таїса нічого не пояснює. Ми можемо захворіти? Виходить, по-справжньому і їй на нас плювати.
На ринку я вічна рабиня. Усе подай. Усе принеси. Розумію: за все слід платити.
Займаюся за книжкою «Ніндзя». Там є енергетичні вправи! Бачила лікаря Лялечку! Живий! Його було поранено під бомбардуванням. Одужав.
17.03.
Хворію. Заразилася від маляти, яке няньчить мама.
Мене нудить. Я вийшла в під’їзд, знепритомніла на сходах. Занесли додому сусіди. Родина міліціонера.
Таїса приховує, що це за хвороба. Схожа на шлунковий вірус. Удома в неї хворіють усі.
Перед моїми очима кола. Стеля обертається.
18.03.
О, як мені погано! Я знову хвора.
Несподівано дружина міліціонера подарувала 50 р. У нас лежали копійки, дріб’язок. Хто друг? Хто ворог? Тут, у Чечні, все це злилося. Кожен може бути і негідником, і шляхетним (в один і той самий час!). Це — по-східному.
Переживаю за Куржан — жінку на базарі. Я вчу її арабських літер. Бідолашна Вайда! Вона, мабуть, бігає шукає мене.
У мене прикрість — ручки немає. Закінчилась! У цьому
