Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Публіцистика » Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Читаємо онлайн Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
виконати.

Я не маю при собі матеріялів що-до руху Північної групи отаманів Ю. Тютюнника й О. Загродського, більш докладних за ті, що вміщено в брошурі П. Певного "За волю та державність", — тому, для повности навожу тут уступ "Марш Київської дивізії", в редакції зазначеної вище брошури, при чому до тексту й дат внесені поправки після статті п. Феденка — "Фермент нації" й звітів полковника Крата, підполковника Сухоручко-Хословського та сотника Новикова[63]:

"Київська дивізія разом з Волинською, під командою отамана Ю. Тютюнника; взяла напрямок через Київщину, Звенигородщину, Канівщину й Черкаси.

23 січня в большевицькому фронті, біля містечка Іванівки (17 верстов на захід від Новомиргорода) було знайдено прохід, й без єдиного пострілу обидві дивізії пройшли через Мокру-Калигірку, Шполу й Топільно на Звенигородщину, де спинилися в районі Вільшана — Кирилівка.

З великою радістю зустріло населення своє рідне військо.

27 січня в Кирилівці, Звенигородського повіту, 12 верстов на південь від Звенигородки (примітка підполковника Сухоручка, учасника Зимового Походу в складі Київської дивізії), де виріс наш великий поет Тарас Шевченко, урочисто було освячено прапор Мазепинського полку, який входив до складу Волинської дивізії.

Користуючись добрим відношенням населення до Українського війська, дивізії в цьому районі мали відпочинок. В частинах остаточно була переведена організація, і вже після виходу з цього району обидві дивізії виявляли серьозну бойову силу.

Большевики звернули пильну увагу на рух дивізій, і в Київі почалася метушня. Черезвичайки поставлені були на ноги — їм наказано було відкрити слід "банд Тютюнника". Але не так то легко було натрапити на слід Українського війська. При ворожому настрою селян до большевиків і, навпаки, доброму відношенню до Українського війська, при повній руйнації телеграфу, большевики не в стані були простежити рух отамана Тютюнника й безсило кидали свої частини то в один, то в другий бік Звенигородщини. Врешті большевики вирішили оточити військо Тютюнника й кинули 60 совітську дивізію при великій кількості кінноти. А в той час селяне вивели манівцями дивізії якраз у протилежний бік — на Вільшану.

У Вільшані (20 верстов на північний схід від Звенигородки) 28 січня 1920 року дивізії догнала уповноважена делегація Добровольчої армії, яка документально визнавала, що симпатії населення на боці Української армії і що, коли не буде досягнено згоди з Українським військом, то їм самим із комуністами не справитися, і просила обєднатися з добровольцями для спільних акцій проти большевиків. Отаман Тютюнник, не маючи уповноваження від усієї Армії У.Н.Р. вести які-б то не було переговори, заявив делегатам, що вважає Добровольчу армію розбитою і не загрожуючою операціям Українського війська і тому вже залишив боротьбу з добровольцями і повернув багнети на большевиків. Тут-же делегації було зясовано, чому не може бути досягнене порозуміння між Українською армією та добровольцями, а також і большевиками: в той час, як добровольці й большевики ведуть боротьбу соціяльну, Українська армія бореться за національні ідеали й для неї немає ріжниці, яка Москва загарбає під себе Україну — чи червона, чи чорна. Пропозицію добровольців що-до спільних акцій проти большевиків отаман Тютюнник обіцяв при першій можливості передати Командуючому Українською армією, отаманові Омеляновичу-Павленкові, й додав, що на його думку вище командування може говорити з добровольцями лише тоді, коли вони визнають самостійність Української Народньої Республіки й безумовну підлеглість усіх добровольчих частин, які перебувають на території України, українському командуванню. На заяву добровольців українське командування теж дало аналогічну відповідь. З тим делегація й відїхала.

Вирушивши з Вільшани, Київська дивізія в перший день зустрілася в селі Сухинах (30 січня) з кінним большевицьким загоном, у числі до 100 шабель, обеззброїла його й рушила на Черкащину, в район Шелепуської волости, звідки 3 лютого провадила спільні акції з Волинською дивізією на Канів і демонстрацію на бік Переяслава.

30 січня в районі Шелепуської волости, в с. Байбузах, дивізії догнав полк Чорних Запорожців

Відгуки про книгу Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: