Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко
Під час цього руху слід звернути увагу на: 1) зустріч нашу з Лотишами, 2) оточення мого і отамана Гулого штабів кінною дивізією Червоної армії, 3) злуку нашу з колоною полковника Дубового і нарешті 4) несподіваний напад радянця Коцура на 3-ій Кінний полк і 5) дуже щасливий похід Київської і Волинської дивізії по маршруту Звенигородка — Канів — Черкаси.
Перш ніж розказувати про хід цих подій, слід докладніше сказати про повстанців та партизанів.
Розділ IIIПовстанчий рух і партизани. — Ідеологія, типові угруповання, організація і роля партизаиів в загальній боротьбі Українського народу за Державність Українську
Як еволюціонувала політична думка української інтелігенції, що від домагання автономії дійшла в переважній більшості до вимоги повної державної незалежности, так і селянська маса поступово зміняла свій світогляд.
Несподівано захоплений революційними подіями, не підготований для самостійного політичного життя — народ наш примушений був самотужки вирішувати проблеми свого майбутнього.
Цікаво прослідкувати еволюцію народнього думання:
На першому селянському зїзді повстають два напрямки, які відтоді не сходять уже зі сцени.
"Перший — домагатися здійснення національно-територіяльної автономії;
Другий — домагатися вирішення земельного питання українським сеймом".
Всеукраїнський Національний Конгрес, що відбувся між 4 до 8 квітня, стверджує ці напрямки і розвиває їх в загально-державному напрямкові. "Федерацією з иншими народами Сходу й забезпечення прав меншостей у себе" Український народ мовби закінчує цикл революційних придбань.
5—8 травня на зїзді заступників майже мільйонового вояцтва маніфестується його непохитна воля, стати на сторожі української справи.
Чим-же відповідає на це все Москва? — Проволіканням, нещирістю, обіцянками, уступками в часи власної руїни та озброєним опором в години більшої організованости й сили.
Революційний маятник пішов далі — 3-м, а пізніш 4-м Універсалом Український народ ставить себе в новий стан — Незалежної Держави; в наслідок-же цього розпочалася довга і кривава боротьба з червоними, потім з білими, а далі знов з червоними.
Висунутий під час цієї боротьби на авансцену спільний "катєлок" та "окопна воша" довгий час непокоїли наше селянство, про те з часом в дальшому перебігові подій "дядько" сам побачив, яка роля належала йому у всій цій байці і ступнево, після тяжких вагань, ідеологія народніх мас в 1919 році набуває сталої державної форми: Цю ідеологію можна вповні обняти пророчим висловом "В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля", в наслідок чого боротьба на сході все більше й більше переходить в площу національної боротьби.
В цій боротьбі, яка з кожним днем ставала все більш запеклою, поруч з урядовою боротьбою за допомогою військових формацій, стає й Український народ, засоби й форма боротьби якого набрали своїх властивостей.
***Повстанчий рух почав вже виявлятися ще за часів Центральної Ради, коли у перше організувалися загони, щоб забезпечити лад і спокій у тих повітах, через котрі проходили вояки, що поверталися додому з загального російського фронту.
Придивляючись до цих повстанчих організацій, мусимо ствердити, що особа отамана відограє у них значну ролю. На отамана вибирають не тільки військовиків, а часто-густо й людей инших професій — учителів, лікарів, громадських діячів, а часом бували й священики, бо отаман був політик-вождь, що відбивав у своїй особі національні й соціяльні бажання даної округи. Отаман повинен був бути добрим організатором й адміністратором; він має судову й адміністративну повновласть у своїй окрузі.
Отаманові співробітничає Начальник Штабу, при чому часто інстинктивно у повстанців панує здорова думка, що Начальник Штабу має бути обовязково фаховець — кадровий старшина; прикладом, на протязі 8 місяців Начальником Штабу у Махна був штабс-капітан Григорович, до речи в данному разі це був один з видів експропріяції.
Повстанці ніколи ні від кого нічого для свого озброєння не одержували, все вони мусили добувати самі, та при тому часто шляхом бою; кожний відступ ворожої армії був для них періодом особливої діяльности, що-до придбання вогнеприпасу та иншого військового знаряддя, все придбане повстанці й партизани, звичайно, заховували в потаємних місцях з такою обережністю, що мабуть чимало з таких запасів, після смерти їх хазяїв, будуть довший час ще перебувати по своїх схованках.
Партизанські загони звичайно невеликі, до них вступає все найбільш загартоване, спритне — з природним хистом до військової справи. При своїх акціях вони спіраються на повстанців та прихильну їм людність на місцях, уявляючи собою з своїм отаманом моральний та фаховий осередок.
Доктрину, що керує повстанцями й партизанами, можно укласти в такі рамця: все, що стоїть на дорозі до наших визвольних домагань, є наш ворог. В боротьбі компромісів не знаємо, наша поява несе ворогові смерть, передбачити її не можна, бо ми є всюди й ніде[61].
Методи боротьби. Найудосконалена розвідка, націлення удару в найболючішу точку — в ворожий штаб, склад вогнеприпасу, військову стайню… і приголомшення ворога. Деморалізація його шляхом розповсюдження неправдивих чуток, перерва сполучень, знищення всякого, хто насмілився відійти від команди і т.и.
Кулемет, граната, кінний наскок є головними засобами повстанців, а ніч, туман, негода, якась особливо несприятлива для руху регулярного війська місцевість, — це найкращі співробітники партизанів. В своїй тактиці партизани вживають також таких засобів, які мають робити вражіння на психіку ворога й уводити його в блуд, — так, наприклад, цілі села демонструють піші лави, кількість кінноти збільшується дядьками на
