Майдан. Таємні файли - Брати Капранови

Брати Капранови

Майдан. Таємні файли

Цілком таємно

Революцію 2013 — 2014 років кожен з нас бачив по-своєму. Адже головні її події відбувалися на Майдані, на Банковій, у Будинку профспілок, у КМДА, у Харкові, Львові, Одесі, на Михайлівській площі, на Грушевського, у Марийському парку — і немає такої людини, яка була скрізь.

Саме тому події тих днів до сьогодні оповиті таємницею — хоч насправді їх бачили усі. Усі, але нарізно та по-різному. Революція 2013 — 2014 років, у якій більшість із нас брала участь, залишається суцільною загадкою. По-перше, звідки що взялося? — адже ще навесні 2013-го ми всі вважали, що українці не вийдуть на Майдан, бо розчаровані, бо їх надурять, бо революції роблять романтики, а використовують негідники, бо всі тільки сидять в Інтернеті... Усі так казали, і всі зустрілися на Майдані. По-друге, хто насправді керував Майданом — ті, що на сцені, ті, що за сценою, чи ті, що стояли перед сценою? Чому ми втратили Крим, але зберегли Одесу й Харків? Ну й нарешті, хто насправді переміг на Майдані? Ці та ще десятки питань залишаються недослідженими, попри те, що книжки про Революцію, слава Богу, виходять.

Працюючи два роки у телепроекті журналістських розслідувань «Брат за Брата», ми отримали дуже важливий досвід, який вирішили застосувати для дослідження недавніх подій в Україні. І взяли на себе працю поспілкуватися з людьми, які мали безпосередній стосунок до рішень, які ухвалювалися на Майдані, і можуть відкрити нашому погляду таємні механізми, що діяли там. Звісно, важливі персони, які сьогодні сидять у високих кабінетах, не скажуть нам правди — версію Революції для них творять їхні ж таки піарщики. Тому ми звернулися до тих, у кого рот не зайнятий шматком владного пирога, до тих, хто може і хоче розповісти правду.

Ми маємо репутацію людей різких та конфліктних. Але чомусь ті зі знайомих, хто зараз не при владі, залюбки спілкуються з нами на різні важливі теми, а от давні товариші, котрі потрапили на високі посади, одразу забувають номери наших телефонів. Та й який сенс дзвонити їм, коли правди все одно не почуєш? У той час, коли багато важливих свідків сьогодні готові розповісти все, як було, бо розуміють, що коли всі ми не зробимо з Революції належних висновків, нам знову доведеться готувати коктейлі Молотова.

Звісно, правда — річ відносна. Кожен бачить її по-своєму. І для того, щоб наше розслідування не вийшло однобоким, ми одночасно звернулися до людей, які одне одного, м'яко кажучи, не аж як люблять. Наприклад, до «фашиста і антисеміта» Олега Тягнибока та колишнього керівника Адміністрації Ющенка Олега Рибачука — «ґрантоїда» та «агента Держдепу». До «провокатора» Олександра Данилюка, який захоплював міністерства, та іншого «провокатора» Дмитра Яроша, лідера ще одних «фашистів» — Правого Сектору, до «піарщика і скандаліста» художника Сергія Пояркова, який був одним з організаторів Автомайдану, та «модного» поета Сергія Жадана, який отаманив у Харкові. Згадані люди не мають одне до одного великих симпатій — ба навіть більше, часто відкрито ворогують. Але це насправді є великою перевагою. Саме завдяки їхній ворожнечі ми й отримаємо максимально збалансовану картину української Революції, без тенденційності та упередженості.

Таємні файли Майдану нам розкривали безпосередні учасники подій. Секрети Верховної Ради — її тодішній віце-спікер Руслан Кошулинський, фінанси Майдану — Ігор Кривецький, головний фінансист «Свободи», про Крим розповів кримськотатарський українець, чи то пак, український киримли Рустем Аблятіф, який із перших днів Майдану й до останнього потягу з Сімферополя боровся за Крим, про розгін Євромайдану — його комендант Вадим Васильчук, один із тих, хто прийняв міліцейські кийки на себе, про бульдозер на Банковій — Іван Філіпович, який його тоді «здобув», про вбивство Нігояна — одеський лікар Віталій Лісничий, який під кулями виносив того з передової, про спалення Профспілок в Одесі — один із його застрільників Костянтин Василець.

Кожного свідка ми вам відрекомендуємо, як це і має бути при розслідуванні. А ви вже самі вирішуйте, наскільки він є важливим. Для нас головним залишається те, що всі вони говорять правду — це видно із зіставлення їхніх слів з інформаційними повідомленнями, зі свідченнями інших учасників та й із нашими особистими спогадами.

Ну а висновки? Висновки робіть самі. Ми навмисне розбили книжку на розділи, кожен з яких стосується окремої важливої теми, і в кожному з них намагаємося виявити головну пружину, яка штовхала події.

Отже, відкриваймо перший файл і починаймо досліджувати разом.

Хто і як готував Майдан.

Файл № 1

Щойно написали цю фразу, одразу уявили, як радісно потиратимуть руки опоненти Майдану: «Значить, усе-таки готували?! Ми ж говорили!».

Справді. Говорили.

А опоненти цих опонентів, у свою чергу, говорили, що Майдан — це цілком спонтанна річ.

Водночас усі ми погоджуємося, що вибух 1 грудня став повною несподіванкою як для влади, так і для самих його учасників.

Отож ми і вирішили розібратись у цьому парадоксі, а першим із тих, кому поставили питання, став, звісно, Дмитро Ярош, очільник легендарного «Правого сектору», а до Революції — парамілітарної націоналістичної організації «Тризуб імені Степана Бандери».

Дмитро Ярош: «Усе, що ми робили, — робили дуже свідомо, і коли не визнали Януковича Президентом, а така заява була у лютому 2010 року, ми розуміли, що Янукович — це головна загроза незалежності, чудово усвідомлювали, що він є маніпульованою Росією фігурою. Попри загравання з євроінтеграцією, прихильниками якої ми ніколи не були (у тому сенсі, в якому нам її представляють), ми свідомо йшли на протидію режиму внутрішньої окупації як ми його трактували. Ми хотіли об'єднати всі революційні національні сили в один кулак, щоб дати їм по зубах».

Отже, Майдану ще не було, але його мету — повалення режиму Януковича — було публічно озвучено, щойно новий Президент із ситою посмішкою заховав отримане у Верховній Раді посвідчення до кишені.

До речі, Майдан відбувся одразу після цього, восени 2010 року. Тільки це був дещо інший Майдан — податковий. Утім, він мав усі необхідні атрибути — сцену на майдані Незалежності, звукову апаратуру, намети, а також зовсім не мало — кілька тисяч — протестувальників, здебільшого родом із малого бізнесу. Публіка на майдані була цілком мирною, але вирізнялася впертістю, вихованою багаторічним досвідом стояння