Перстень Борджіа - Володимир Нефф

Проти цього не було й не могло бути жодних заперечень. Але увага.

До подій, які тут розгортаються і за якими ми стежимо, долучився тим часом, своєю появою майже не порушивши їхньої залізної логіки, ще один тривожний і фатальний чинник. А саме: коли отець Жозеф, який після розстрілу Петра Куканя із Кукані (навіть не припускаючи, що його було інсценовано) молився до глибокої ночі, а тоді ще довго співав, перш ніж задрімати, прокинувся вранці й довідався, що Петр Кукань живий і здоровий, а юний кардинал Гамбаріні відкинув ноги, він, вражений і зляканий, відразу ж, тобто без зволікань і найменшої затримки, послав із Парижа ще одного швидкого гінця, доручивши йому наздогнати й зупинити першого з хибною новиною про смерть Петра із Кукані. У разі невдачі гонець мав віддати французькому послові в Стамбулі другого листа, в якому отець Жозеф ввічливо спростовував зміст свого першого листа.

Ми не знайдемо жодного слова в офіційних записках історіографів про аудієнцію Петра Куканя із Кукані у юного короля Людовіка XIII, але оскільки один із придворних, які підслуховували за дверима, ретельно занотував усе до записника, ми можемо вірно й дослівно відтворити тут перебіг цієї розмови. Вона відбулася о п’ятій годині пополудні, відразу після візиту представників французького парламенту, які прийшли привітати короля з перемогою. Аудієнція проходила в так званій королівській дзеркальній спальні, невеликому приміщенні біля великої зали. Король і молодий герой, Петр із Кукані, були тут самі; звідси й неформальність, і, скажімо щиро, дитяча наївність королівських слів.

Подолавши певну ніяковість, яку можна зрозуміти й вибачити браком досвіду участі у аудієнціях, юний володар, боязко й шанобливо дивлячись на обпалену руку героя, перев’язану бастілійським коновалом, запитав:

— Пане де Кюкан, чи вам дуже боліло, коли ви вхопили той жар?

На що Петр, пристосовуючись до тону короля, відповів:

— Дуже–предуже, cip, але не настільки, щоб не можна було витримати.

— Цього витримати не можна, — відповів король. — Я вдома пробував.

— Справді, ваша величність? А як ви пробували?

— Потримав долоню над полум’ям свічки, — відповів король. — Але відсмикнув її, так що навіть пухиря немає. А у вас були пухирі, пане де Кюкан?

Петр потвердив.

Король якусь мить вагався, тоді, почервонівши, випалив:

— Пане де Кюкан, я від вас у захопленні.

— Їй–бо, не знаю, чим я заслужив на таку честь, ваша величність, — відказав Петр.

— У великому захопленні, — вів далі молоденький король. — Пане де Кюкан, тепер я потребуватиму помічників і порадників. Звичайно, кращих порадників, ніж були в моєї матері.

— Звичайно, ваша величність.

— Я хотів би, — провадив далі король, — щоб моїм першим радником були ви, пане де Кюкан.

— Я надзвичайно ціную, — сказав Петр, — честь і довір’я, виявлені мені вашою величністю, тому з іще більшим смутком повинен пояснити, що не можу вдовольнити бажання вашої величності, бо, як напевно відомо вашій величності, я є першим радником турецького султана.

— Не повертайтесь до турецького султана, а залиштесь у мене, — запропонував король.

— У мене в Стамбулі дружина, cip.

— То привезіть її до Парижа. Вона туркеня?

— Так, туркеня.

— Вона вродлива?

— Дуже вродлива.

— А як її звати?

— Її ім’я Лейла, що означає вельми довга й темна ніч.

— Une nuit très longue et sombre, — замріяно повторив юний король. — Чарівне ім’я. Вродлива туркеня з чарівним екзотичним ім’ям при французькому дворі, це буде сенсація. Ваша дружина матиме тут нечуваний успіх.

— Я не можу її привезти, не можу, — мовив Петр. — Я дав слово його величності султанові, що ніколи не покину його.

— Тоді залиштесь зі мною хоча б доти, доки все владнається, — запропонував король.

— Не можу, cip, не можу, — повторив Петр. — Я пообіцяв його величності султанові, що як тільки здійсню свій замір й покараю Гамбаріні, відразу повернусь назад.

І тут юний король Людовік XIII знову сказав величну, гідну його величності фразу.

— Ох, біда, — мовив він. — Я не можу здобути вас, бо ви чесні. А якби не були чесні і я міг би вас здобути, це були б не ви. Яке ж це безсилля, бути королем!

Сталося так, що першим порадником юного короля Лю–довіка XIII став один маловідомий і малообдарований сільський дворянин, який усе ж таки імпонував королеві своєю вправністю на соколиних ловах. Цей дворянин був порадником чотири роки, доки усіма справами не почали керувати, як загальновідомо, кардинал (на час нашої розповіді тільки єпископ) де Рішельє і його права рука отець Жозеф, званий Сірою Еміненцією.

Як уже згадувалося, Петр від’їхав з Парижа наступного ранку, а водночас рушив у дальшу дорогу й перший гонець отця Жозефа, який заночував у містечку Жуаньї на Йонні в заїзді «У Давидової пращі», так само вирушив у путь і другий гонець, який знайшов ночівлю в заїзді «У ікони Святої Катерини» в місті Сансі, також на Йонні. Подивившись на карту, ми помітимо, що перевага обох гінців над Петром, який тільки–но минав паризьку браму Святого Антонія біля Бастілії, була досить значною, проте з огляду на відстань до Марселя, яку йому треба ще подолати, не такою великою, щоб Петр не міг заіграшки випередити їх. Погода стояла гарна, Петр знову мав на собі черес, напханий золотими, і не бачив та не знав, чому б мав поспішати. Його туга за темноокою й темноволосою Лейлою була, зрозуміло, дуже й дуже великою, але ж не настільки, щоб її не можна було витримати, отож