Галка - Павло Федорович Автомонов

Ходили утрьох за п'ятнадцять кілометрів на схід за харчами. Є трофей — овечка. І полонені — два солдати-телефоністи з 212-ї піхотної дивізії. Частини їхньої дивізії з Пскова зигзагом курсують під Даугавпілс. Солдати обізнані — зв'язківці. Їхня дивізія змішалася з частинами 215-ї. Передислоковуються німці вночі.

Довелося поспішати в табір, щоб передати «блискавку». Такі відомості трапляються нечасто. Кудрявий «думу думает большую», як сказав Леонід, щоб підтвердити дані телефоністів.

Та ось настала і ніч, біла, як у Ленінграді. Трава на луках у росі. Серп старого місяця уже виплив на східний небосхил. Літаки гудуть часто і довго… Кілька разів ми запалювали вогнище. Але то були якщо і наші, то не для нас. А про німецькі годі й говорити! Цих знаємо по гуркоту моторів і не дратуємо фашистського «чорного бика» червоним полум'ям.

Та знову гудіння і силует літака.

— Запалюй…

Багаття спалахує. Літак описує коло, друге і нарешті третє і летить на схід. Що тут скажеш! Заблудився чи вже скинув вантажі на німецькі вогнища? А може, це німецький «костиль»?

Хлопці сердиті. Доведеться ранком передати в Центр, що міняємо місце прийому вантажів. Прикро, коли літак ворожий.

Так і є. Прямо на нас летить двомоторний бомбардувальник.

— «Хейнкель»! — вигукнув Короп.

— Стануть німці ганяти серед ночі «хейнкеля»! — заперечив Орел.

— Наш! «Петляков»! — вигукнув я. — Пали.

Гуркіт моторів різних літаків я вивчив, немов музику, ще з перших місяців війни. Від літака, що вийшов з піке, плавно спускалися під парашутами важкі лантухи.

За годину ми зібрали всі вантажі. Один стягнули з ялини, зламавши її вершину, другий несли по коліна у воді добрий кілометр. Посилку з Великої землі розглядали з радісним нетерпінням. У першому мішку — чоботи, баклага спирту, трохи тарані, рис, ще сухарі, концентрати каші, два цивільних костюми, черевики. У другому — рація, два автомати ППШ, карти, одеколон.

— Браття-кролики! — раптом засміявся Кудрявий, нюхаючи одеколон. — Прислали б вони патефон замість рації — і можна б іти в гості до дівчат на хутори.

Удосвіта Леонід і Юхан «познайомилися» з одним німецьким лейтенантом, який їхав на мотоциклі. Він з 126-ї піхотної дивізії. Його частина перекидається під Даугавпілс. «Що ви? — дивувався Орел. — Фронт під Псковом і Островом збираєтеся оголити?» Та лейтенант відповів, що фюреру, фельдмаршалу Моделю і генералам видніше. Мабуть, вважають, що лінія «Пантера» їх не підведе. Та й чи може бути інакше, коли від Пскова пряма дорога до Східної Пруссії з давніх-давен, ще з рицарських часів.

І вдень, і вночі на вахті. Радіо приносить радісні вісті: війська трьох Білоруських і 1-го Прибалтійського фронтів б'ють фашистські армії групи «Центр» у багатостраждальній Білорусії.

Три роки тому на кінець першого тижня війни була окупована майже вся Білорусь із її столицею Мінськом.

Алма казала нашим, що Кротов влаштувався у госпіталі завгоспом.

Зустріли трьох велосипедистів. Німці? Латиші? Вони побачили Леоніда і мене. Ми сіли край дороги і запалили цигарки. Хай думають що завгодно!

Три місяці, як ми в тилу ворога. Ввечері хлопці принесли ножиці. Вперше за 90 днів усі підстриглися і збрили вуса.

З'явилися нові вороги — комарі, хмарами літають. Од них дзижчить безперервно у вухах, рябіє в очах.

Хлопці грали у шахи і в шашки. Командир сказав: «Життя наше тут — шахова гра. Помилився — і пиши пропало». А я відповів: «Помилка — ще не все. Спробуй ще знайти вихід, прикинь розумом, додай ініціативи і вийди з безвиході. Не може бути, щоб і твій противник не помилявся. А коли так, то стій до останньої можливості і доможешся свого! І тільки, бо в грі у шахи може бути і нічия, а в нашій грі — перемога або смерть…»

Після вечері увімкнув приймач. Москва салютувала військам генералів Рокоссовського і Черняховського, які взяли столицю Білорусії Мінськ.

— Повинен же нарешті піти на захід і наш 3-й Прибалтійський фронт! — не витримав Короп, слухаючи грім салюту.

О десятій ранку працював на зв'язок. Леонід, мій охоронник, дивиться пильно, слухає уважно, автомат напоготові, а поруч ящик з трофейними гранатами. Про всяк випадок.

Захворів Кудрявий, його лихоманить. Я просто хвилююся за нього: так здається, що він усякої хвороби боїться, як і