Оцеола, вождь семінолів - Майн Рід

Коли я підійшов до клумб, матуся була на веранді й привітала мене радісним вигуком. Я кинув здобич до її ніг.

– Що це за птах? – запитала вона.

– Це королівський гриф – подарунок для Вірджинії. Де вона?.. Ще не прокинулась? От маленька ледащиця! Я піду і розбуджу її. Сором спати – такий чудовий ранок!

– Ні, Джордже, вона вже з годину як прокинулась. Трохи погралась у саду і пішла.

– А де вона? У вітальні?

– Ні, вона пішла купатися.

– Купатися?

– Так, з Віолою. А що?

– О мамо, мамо!..

– Що таке, Джорде?

– Боже мій! Алігатор!

– Жовтий Джек! Алігатор!

Це все, що я спроможний був вичавити. Мати благала мене пояснити їй, що сталося, але я більше не міг вимовити жодного слова. Охоплений божевільним страхом, я кинувся бігти, залишивши матір у невіданні й паніці, в якій перебував сам.

Я мчав до басейну не звивистою стежкою, а навпростець, перестрибуючи через усі перешкоди, що траплялися на шляху. Я перемахнув через огорожу і як вихор майнув через апельсиновий гай. Пам’ятаю, що чув хрускіт гілок, а ще на землю падали збиті мною апельсини. Мої вуха вловлювали кожен звук.

Шум позаду мене все посилювався. Я чув сповнений відчаю голос матері. Її крики сполохали весь будинок, збіглися слуги і служниці. Собаки, стривожені раптовою метушнею, здійняли ґвалт. Домашні та співочі птахи пронизливо кричали.

Усі ці звуки долинали з плантації. Але не це мене хвилювало, я прислухався до звуків біля басейну. І ось почув сплеск води і ясний сріблястий голосок сестри! «Ха-ха-ха!» – дзвінко сміялася вона. Слава богу, сестра була ще неушкоджена!

Я зупинився і щосили загорлав:

– Вірджиніє! Вірджиніє!

Я нетерпляче чекав відповіді. Але відповіді не було: можливо, плескіт води заглушав мій голос?

Я покликав ще раз, уже голосніше:

– Вірджиніє! Сестро! Вірджиніє!

Цього разу мене почули:

– Хто мене кличе? Це ти, Джордже?

– Так, це я, Вірджиніє.

– Що ти хочеш, братику?

– Сестро, негайно виходь з води!

– А навіщо? Хіба приїхали гості?.. Так рано? Ну, нехай почекають, любий Джордже. Піди і розваж їх чимось. А я ще хочу поплавати – такий чудовий ранок і вода – диво! Правда, Віоло? А нумо, попливімо ще раз навколо ставка!

Знову почувся сплеск і веселий сміх сестри та її служниці.

Я закричав щосили:

– Вірджиніє, люба! Заради бога, виходь швидше!

Раптом веселі голоси змовкли, долинув короткий, уривчастий вереск, а потім, майже миттєво, відчайдушний крик. Я зрозумів, що це відповідь на мій заклик.

Моє прохання могло збентежити сестру, але тепер у її голосі я чув жах. Я розібрав слова Вірджинії:

– Віоло, поглянь! Яке чудовисько! Боже мій, воно пливе сюди! Рятуйте! Джордже, на допомогу! Врятуй, врятуй мене!

Я дуже добре зрозумів значення цих незв’язних слів та відчайдушних криків, і гукнув у відповідь:

– Біжу, сестро, біжу!

Я блискавично кинувся через кущі, що відокремлювали мене від басейну. Та чи не запізно? Можливо, це крик агонії, і сестра вже в пащі алігатора?

За десять стрибків я вискочив з гаю. Скотившись із берега черепашачого садка, я опинився на краю басейну. Перед моїми очима постала жахлива картина.

Сестра пливла від середини басейну до берега, біля якого по коліна у воді стояла квартеронка, розпачливо заламуючи руки в істериці. Позаду сестри я бачив гігантського плазуна; його тіло, передні лапи і кігті добре було видно в прозорих хвилях, з води виступали луската спина і плечі, ще вище стирчали морда і хвіст. Хвостом алігатор збивав на поверхні басейну білу піну. До наміченої жертви йому залишалося не більше десяти футів. Жахливі щелепи майже торкалися зеленої спіднички, яка, мов шлейф, тяглася за сестрою по воді. Щосекунди алігатор міг рвонути вперед і схопити її.

Сестра пливла з усіх сил. Вона добре плавала, але навряд чи це могло їй допомогти. Купальний костюм тільки заважав їй. Алігатор міг схопити Вірджинію будь-якої миті – варто було йому тільки докласти невеличкого зусилля. Та поки він її не чіпав.

Це й досі дивує мене. Поведінка алігатора й донині залишається загадкою. Можливо, він був певен, що жертва вже належить йому, і, як кішка, що грає з мишею, насолоджувався усвідомленням своєї влади.

Все це я встиг подумати за мить – поки зводив курок.

Я прицілився і вистрілив. На тілі алігатора є тільки дві ділянки, вразливі для кулі, – очі й місце біля серця, під передньою лапою. Я мітив в око, але поцілив у плече. Від жорсткої лускатої шкіри куля відскочила, як від гранітної скелі. У ромбоподібних лусочках вона залишила тільки білясту подряпину – і все!

Гра набридла чудовиську. Постріл, мабуть, завдав йому болю. Принаймні він спонукав його до рішучіших дій і змусив зробити останній стрибок.

Вдаривши по воді широким хвостом, алігатор кинувся вперед. Його величезна щелепа роззявилася так, що видно було здоровезну червону пащу. Наступної миті сестрина спідниця опинилася в його жахливих зубах.

Я кинувся у воду і поплив з рушницею в руці. Але вона мені заважала. Я кинув її, і зброя пішла на дно.

Вірджинію я схопив у ту мить, коли алігатор готовий був потягти її під воду.

Я з усіх сил намагався втриматися разом із сестрою на поверхні води. Зброї у мене вже не було. А якби й була, я не міг би нею скористатися: адже обидві руки в мене були зайняті.

Я кричав щодуху, сподіваючись налякати алігатора і змусити випустити здобич. Та все марно: він міцно тримав свою жертву.

О боже! Алігатор потягне нас обох під воду, втопить і роздере!

Та раптом почувся сплеск. Хтось із великої висоти сміливо стрибнув у ставок – смагляве обличчя з довгим чорним волоссям, груди, прикрашені яскравими блискітками, розшитий намистом одяг. Чоловік? Хлопчик?

Хто ж був цей незнайомий юнак, що кинувся нам на допомогу?

Він плив уже близько від нас і нашого страшного ворога. Погляд юнака був сповнений енергії і рішучості. Він не вимовив жодного слова. Однією рукою уперся в плече величезного плазуна і раптом стрибнув йому на спину. Він зробив це дуже вправно, наче вершник заскакує в сідло.

У його руці зблиснув ніж, лезо якого встромилося в око алігатора.

Чудовисько заревло від болю. Вода спінилась під ударами його хвоста, і фонтан бризок здійнявся над нами. Алігатор випустив свою здобич, і я поплив із сестрою до берега.

Я повернувся і побачив неймовірну картину: алігатор пірнув на дно разом із відважним вершником на спині. Цей