І один у полі воїн - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

Оберст Бертгольд злісно розсміявся.

— Ти бачив коли-небудь пожежу? — раптом спитав він.

— Бачив.

— Так от, коли горить будинок, навіть не будинок, а цілий квартал, село, — з пожежею боротися можна. Приїздять пожежні команди, оточують об'єкт, локалізують вогонь і пожежу гасять. Але коли горить величезний масив лісу — пожежні команди вже нічого не вдіють. Такої пожежі не загасиш, аж поки вона не спалить все дощенту! А партизанський рух — то пожежа в сухому лісі. І тут звичайними заходами не обійдешся, тут необхідні заходи екстраординарні, потрібна спеціально підготовлена операція, обміркована до найменших дрібниць! А ти посміхаєшся!

— Прошу пробачити і зробити знижку на мою необізнаність…

— Щоб тобі стала зрозумілою вся відповідальність покладеного на тебе завдання, я коротко змалюю тобі обстановку і стисло познайомлю із заходами, яких ми думаємо вжити. На південний захід від села Мар'янівки базується великий партизанський загін росіян. Оскільки це в тилу нашого корпусу, то ліквідувати цей загін — наш прямий обов'язок. І зараз найзручніший для цього час, бо ми відводимо для переформування в район Мар'янівки рештки сорок четвертої і дванадцятої дивізій, розгромлених під час операції «Залізний кулак». Ці частини нам дозволено використати для ліквідації партизанів. Про чисельність партизанського загону ми маємо дуже суперечливі відомості, але безсумнівно одне: загін великий, добре озброєний, підтримує постійний зв'язок з радянським командуванням. Все це зобов'язує нас підготувати операцію якнайкраще. Тепер перейдемо до твоєї участі у цій підготовці. Я вже казав, що ми не можемо розраховувати тільки на ті частини, які відводяться для переформування. Їх треба всіляко підсилити. І зробити це ми гадаємо за рахунок поліції, розташованої по окремих селах. Мобілізувавши всіх поліцаїв, ми зможемо організувати два батальйони.

— Нарешті, я на власні очі зможу побачити бодай одного партизана!

— Пильнуй, щоб партизани не побачили тебе раніше, ніж ти їх! Пам'ятай, що стріляють вони дуже влучно і б'ються до останнього. А втім, сподіваюся, що все обійдеться гаразд. У твоєму розпорядженні буде легкова машина і один бронетранспортер з п'ятнадцятьма солдатами при двох кулеметах.

Генріх знизав плечима, але заперечувати не наважився.

— А тепер твоє завдання: ти маєш об'їхати ті місця, де розташовано отой набрід, який ми іменуємо поліцією, виявити її боєздатність. По приїзді подаси мені письмовий рапорт про це, точно вказавши кількість людей, озброєння. Відомості треба зібрати найточніші, щоб знати, з якими силами ми можемо почати операцію, яку ми умовно назвали «Зеленою прогулянкою». Зрозуміло?

— Так точно!.. Дозвольте одне запитання, гер оберст?

— Прошу.

— Ви назвали поліцію набродом, отже, ви про неї не дуже високої думки?

— Невисокої? Це слабо сказано!

— Тоді навіщо ж її озброювати, організовувати? Бертгольд невесело посміхнувся.

— У нас замало сил, щоб тримати по всіх населених пунктах свої гарнізони. Це раз. Друге і головне полягає в тому, що завербовані в поліцію не можуть не стати найзапеклішими ворогами партизанів. Вони мусять боротися з ними хоча б для того, щоб врятувати собі життя. На жаль, поліція складається переважно з темних людців і дезертирів. А дезертир є насамперед боягуз і боягузом лишиться, який би мундир він не зодягнув.

— Коли я мушу виконати це завдання?

— За кілька годин до від'їзду буде все готово. Сьогодні і завтра ти проведеш інспектування, а післязавтрього, о десятій ранку, мусиш подати рапорт, бо «Зелену прогулянку» можуть розпочати несподівано. Частини будуть підняті по тривозі. До речі, треба перевірити готовність поліції збиратися по сигналу тривоги. Це особливо стосується поліцейських загонів у районі села Підгірного, яким даси розпорядження блокувати ліс на ділянці від Підгірного до Іванкова. Звісно, про наступну операцію ніхто не повинен не те що знати, а навіть здогадуватися. Ясно?

— Цілком. Дозвольте йти?

— Іди і використай час, який лишився в твоєму розпорядженні, щоб добре відпочити… Стривай, мало не забув. Сьогодні я одержав листа з дому, і тут є рядки, які стосуються тебе. Ось тут.

Бертгольд витяг листа, відкреслив у ньому нігтем потрібне місце, загорнув верх аркуша і простягнув його Гольдрінгу. Генріх пробіг очима відкреслені рядки, підняв зворушений погляд на Бертгольда і знову, вже не поспішаючи, перечитав написане.

— Я зараз же, цієї ж миті напишу фрау Ельзі! — вигукнув він схвильовано, повертаючи листа. — Тепер я вважаю, що маю право це зробити.

— Що ж, це свідчить про твою вихованість. Я саме відправляю листа. Якщо хочеш, припиши кілька рядків. Можеш розташуватися тут, в моєму кабінеті!

Лист Генріха, проте, не уклався в кілька рядків.

«Вельмишановна фрау Бертгольд! — писав він. — Щойно, з ласки пана Бертгольда, я пережив дуже щасливі хвилини: він дав мені прочитати те місце в листі до нього, де Ви пишете про мене. З безмежним хвилюванням дізнався я, вельмишановна фрау Бертгольд, що Ви добре мене пам'ятаєте ще з дитинства і, знаючи, що я лишився зовсім самотнім на світі, виявили до мене стільки щирого почуття, яке я не можу назвати інакше, як материнською любов'ю. Я щасливий думкою, що в мене знову є сім'я. Пан Бертгольд вже вважає мене за свого сина, а я його за свого батька. Тепер же, з Вашого дозволу, я вважатиму, що в мене є мати. Чи можу я бути певним, що в мене є сестра? Незважаючи на те, що я був маленьким, коли востаннє бачив Вас, Ваша добрість і ласка, з якою Ви тоді до мене ставилися, живуть і житимуть у моїй пам'яті. Хотілося б багато чого написати Вам, а ще більше — побачити Вас. Я щасливий від самого передчуття цієї зустрічі. Я буду всіляко прагнути до цього і скористаюся з найменшої нагоди наблизити цю зустріч. Але до зустрічі я дозволяю собі сподіватися одержати від Вас хоч невеличкого листа. Поцілуйте за мене Лору, я мало не написав «маленьку Лору», бо такою вона збереглася в моїй пам'яті. Якби вона виявила велику ласку і написала мені як братові, я був би ще