Над Шпрее клубочаться хмари - Юрій Петрович Дольд-Михайлик

— А він і не міг опинитися у такій ситуації, бо не наважився б податись у гори навмання. Мені часто спадає на думку, що, відчувши небезпеку, він повернув на південь. Цивільний одяг, знання англійської мови, загодя приготований документ… Можливо, це допомогло б йому дістатися Ватикану, де в нього були зв’язки і де він міг переховатись і при нагоді податися за океан, прибравши вигадане прізвище.

— Ви не робили спроб відшукати його родину?

— Спочатку був позбавлений такої можливості, а тепер… Хто я такий, щоб претендувати на руку Лори? Людина баз імені, без поточного рахунку… Та й почуття під час тривалої розлуки охололо. Бертгольд, звичайно, забезпечив свою дружину і доньку, таким чином… Ні, не думаю, щоб вони бідували.

— Але й не розкошують. Місяців зо три тому я одержав листа від фрау Ельзи. Вона порушила клопотання про пенсію і просила мене, як давнього знайомого, засвідчити, що її чоловік загинув чи зник безвісти. Ось чому я й зацікавився вами, гер Гольдрінг. Як людиною, котра бачила Бертгольда востаннє…

«Ху!.. Тільки й усього? Оце через це я перед тобою викручувався, мов карась, кинутий на розпечену сковороду…»

— Шкодую, екселенц, що не зміг дати вам більш точних відомостей…

— Помиляєтесь, ваше останнє припущення… Втім, на сьогодні про Бертгольда досить. Поставимо проти його прізвища просто знак запитання. І водночас розпрощаємось з Гольдрінгом… Скажіть, Шульц, хтось з групи, очолюваної вами, знав справжнє прізвище людини, яку ви мали викрасти в східному секторі?

— Жоден з моїх помічників. Не думаю, що хтось міг його і впізнати: команду гер Нунке набирав з людей, далеких від оточення Больмана. Готуючись до операції, ми про це говорили.

— У госпіталі, куди ви здали Больмана після викрадення, ви не назвали його справжнього прізвища?

— Я мав точні вказівки щодо цього і здав його як Ріхтера.

— Чим же ви можете пояснити той факт, що американське військове командування тиждень тому одержало від російського командування вимогу повернути їм Вернера Больмана як воєнного злочинця і спійманого на гарячому шпигуна?

— Лише тим, що, перебуваючи на лікуванні, Больман міг сам прохопитись необережним словом. Коли Нунке давав мені завдання, нікого з сторонніх у кабінеті не було. Навряд хтось з його підлеглих знав про задуману ним операцію, бо звістка про арешт Больмана самого Нунке заскочила зненацька, тому, власне, він і вдався до моїх послуг. Що ж до мене, то я з Больманом ніколи раніш не стикався, не знав ані його теперішнього амплуа, ані минулого.

Обличчя Гелена завмерло. Раніше воно здавалося молодшим і не таким худорлявим, тепер же зморшки навколо очей і на щоках, від крил носа до підборіддя поглибились, виразнішою стала дряблість шкіри, блиск очей знову затуманила холодна плівка.

— Ви ще бачилися з Больманом?

— Учора вдень він виписався з госпіталю і ввечері прийшов до мене подякувати…

— Звідки він дізнався про вашу адресу?

— Не знаю, я не допитувався, розмовляти з ним було… важкувато.

— Тобто?

— Бідолаха ледве язиком ворочав. Мова його складалася з самих вигуків… розрізнених слів. Як це буває з людиною, яка добре впилася.

— Нікчема! По-дурному завалитися, втягти нас в таку авантюру і після цього… — Гелен узяв пляшку мінеральної води, наповнив келих, надпив його і, скривившись, відставив убік.

— Дозвольте звернутись? — нерішуче запитав Григорій.

— Говоріть!

— У мене виникла одна думка. Ви щойно сказали, що росіяни вимагають видачі Больмана як воєнного злочинця. Чи не міг хтось з персоналу лікарні, звідки ми його викрали, впізнати в ньому людину, причетну, скажімо, до якоїсь акції у концтаборі чи деінде? Може, саме звідси росіяни черпали свою інформацію?

— Можливо й таке. Втім, не вам сушити над цим голову. І я наказав викликати вас сюди з іншого приводу. Ваш послужний список, чудова характеристика, яку дав вам Нунке, навели мене на думку… — Гелен витримав паузу. Серце Григорія закалатало. — … На думку про те, що ваші знання, підготовка, особисті якості використовують неправильно — в інтересах справи вам слід було б доручити ширший обсяг роботи, особливо зваживши на ваше чудове знання російської мови і обізнаність з вдачею і звичаями росіян.

— Ви дуже ласкаві до мене, екселенц! Хочу вас запевнити: на яку б ділянку мене не поставили, малу чи велику, всюди я працюватиму з повною віддачею.

— Треба сподіватись. Я маю вас на меті для здійснення одного плану, але не хочу квапитись, дещо слід перевірити і ще раз уточнити. Приблизно за тиждень вас повідомить про це Нунке. Він керуватиме нашим представництвом у Берліні й триматиме зі мною безпосередній зв’язок.

— Отже, я можу використати цей тиждень для ліквідації свого берлінського бюро?

— Ні в якому разі! Бюро розшуків — то ваше офіційне обличчя. До того ж — найліпша форма нашого зв’язку з широкими колами населення всіх без винятку зон. У справах розшуків вам доведеться мандрувати в усіх напрямках і по усіх секторах. А для нас, для роботи, яку ми збираємось вам доручити, це має першочергове значення.

Фред Шульц вислуховував розмірковування керівника розвідки з стриманою гідністю, серце ж Григорія Гончаренка лунко калатало, ніби розтулилась рука, що досі його стискувала.

— Пробачте, екселенц, перспективи, які ви переді мною відкрили, так мене схвилювали, що я на хвилину забув про небезпеку, що постійно висить над моєю головою… — Григорій затнувся, кожна