Золотошукач - Жан-Марі Гюстав Леклезіо

Кілька років Алексіс перебував у порожнечі, у вакуумі Королівського коледжу, на службі в конторі дядька, можливо, накопичував сили, знання, чи остаточно відривався від домашнього затишку, хай би яким він став. По смерті батька Лаура залишилася біля ще раз осиротілої матері, аби завершити своє духовне формування.

Настає час дії. В порт приходить вітрильник під назвою Зета. Курсив леклезіанський. Літера Z, сьома літера грецької абетки і остання латиниці, може означати такі поняття як суєта, метушня, початок і кінець, а також замкнене коло, єдність часу. А — перша літера латинської абетки, Z — остання, це також замкнений цикл, коло чи змій Уроборос, що кусає себе за хвіст — отже, символ початку, кінця і вічного оновлення або материнський запліднюючий аспект Часу. Множинність подорожі відбиває ще й багатовимірність світу. Не зчувся Алексіс, як розірвав усі пута, аби, слухаючи голос моря, споглядати небеса, де записані наші долі. Палуба Зети — основа, жити — йти по воді, випустити із себе шал мандрів і шукати інші дороги, нарешті він дихає вітром свободи! Капітан Морська рука з навічно пригвинченим до містка кріслом, стерновий, якому не треба заплющувати чи розплющувати очей, бо він бачить в усіх світах — духовні побратими, невгамовні корсари духу, нарешті до них прибув давно очікуваний третій. Голодному, йому мало місця в трюмі, загорнувшись у стару попону, перед сном він невідривно насичується зірчастим небом, на світанку шаленіє від таємничої заграви нового дня, вдень смакує гру світла і тіні, неба і хмар, вітру і хвиль. Навколо — жива матерія, що міниться. Авторські персоніфікації, «вітер стогне, зітхає, хвилі втікають, морська гладінь дихає», підсилюють насолоду героїв від злиття з ойкуменою. Гармонія душ цих трьох — капітана Бредмера, чорношкірого стернового і неофіта Л’Етанґа — віднайдений рай. Капітан — творець цього світу, йому належить Зета, він — Брахма, коморець стоїть на захисті корабля, це Вішну, потрібен бог-руйнівник, він же бог пошуку (прогресу) Шива… Стерновий-коморець, який навчався у католицькій семінарії на священика, на певному відрізку своєї ініціації раптом втікає з бурси, щоб опинитися на облавку вітрильника і, поєднуючи християнську мораль зі своєю рідною, коморською, продовжити мандри Всесвітом. Для повної певности у своїй місії цим бурлакам не вистачає третього, молодшого брата чи сина. Нарешті він на облавку. Коморець починає його навчати, розповідаючи про острів Святого Брендона. Знову слід звернутися до джерел, до «промовистих» імен, іменник «brandon» у перекладі з французької означає «смолоскип, підбурювач, сіяч незгоди». Земля Святого Брендона названа на честь ірландського ченця-мореплавця Брендона, який народився 484 року в графстві Керрі, а помер 577 року, похований у монастирі в Ардфері, що в сучасному Аннагдауні. 16 травня католики, англікани і православні святкують день цього святого, одного з дванадцяти ірландських апостолів, прозваного також мореплавцем. Деякі історики вважають, що він першим досягнув Північної Америки і що Христофор Колумб під час свого плавання користувався «sancti abbatis Brendani Navigatiо», тобто морськими мапами Святого Брендона (Брендана). Для раннього християнства характерна поява церковно-історичного жанру агіографічних, чи житійних, творів про перших святих, що є прямим продовженням традицій Біблії, яку чорношкірий стерновий вивчав, коли перебував у семінарії. (До речі, і як стерновий, і як духівник він якнайповніше виконує свою функцію в романі. Ця людина володіє знанням, це він повідомляє Алексісові, що на острові Святого Брендона нема гріха.) Чернець Брендон зібрав докупи певне коло однодумців (різні джерела вказують на кількість від дванадцяти до ста шістдесяти), збудував з ними ковчег, на якому вирушив у багаторічну подорож на пошуки Обітованої Землі (чи, може, Ґрааля?). Аби дістатися до земного Раю, потрібно пройти через Чистилище, подорож-спокута чи духовна трансформація моряків триватиме сім років, протягом яких члени екіпажу звільнятимуться від гріхів. Вони зупиняються на різних островах, де їх зустрічають різні втілення спокуси і де вони втрачають своїх братів, на їхньому шляху відбудуться також вражаючі відкриття — на острові з колодязем вони споживають воду, від якої сплять стільки днів, скільки кварт тієї води випили, на острові баранів вони святкують Пасху, на острові птахів птахи (це також священні птахи Сукха і Сарі, про яких розповідає Ума, і ті два фаетони, яких діти бачать у Мананаві) співають пісні на славу Божу і пророкують їм довгу, але успішну подорож. Числа, християнська нумерологія, так само як і астрономія для Алексіса, теж відіграють у цій подорожі визначальну роль. Очищаючись, мандрівники відмовляються від усталеного способу мислення і від стандартного життя, вони мусять відкинути загальноприйнятну норму, пройти крізь «вушко голки», аби дістатися Обітованої Землі. Звісно, в екіпажі нема жінок. На острів Святого Брендона жінка не має права ступати — це і християнська, і коморська, і манафська леґенда, три світогляди в один голос проголошують спільну для них істину. В леґенді, яку розповідає стерновий, ідеться про те, що цей острів є островом спокою для чоловіків, островом чоловічої мудрости, зв’язку з Усесвітом, тому молодий рибалка, який потай узяв свою наречену на острів, оплакує її як братика, він так боїться капітанового покарання, що навіть втративши її назавжди, не наважується сказати, що то була жінка, якщо тільки у нього самого не відбулася зміна статі. До речі, залишається відкритим питання про стосунки між Алексісом і Умою («Я думаю про її дивне індійське ім’я, два склади якого пролунали і збентежили мене»). Напрочуд сильною, мудрою, наче сама матінка-земля, є ця чорна красуня. Це вона спрямовує духовне зростання Алексіса, це вона чекає від нього неординарних і рішучих вчинків, тому, наче недосяжна мрія, вона час від часу зникає, аби її герой не втратив смаку до принадности мандрів, аби не опустився до рівня буденщини. Аби цінував найголовніше в людських стосунках — чесність, порядність, повагу і любов до ближнього, не ставився до чорних як до людей нижчого ґатунку. Ім’я Ума — одне з імен дружини бога Шиви — означає «посередниця, берегиня шлюбу, втілення мови» і є уособленням божественної жіночої енергії її чоловіка, вона їздить верхи на тигрі (в тексті роману образ Уми раз по раз викликає асоціації з тваринним світом), тоді як сам Шива сідлає бика, разом Шива і Ума втілюють Гаура і Гаурі, Тура й Турицю. Того, хто побачить їхні пестощі у священному лісі Гаурі, розгніваний бог перетворює на самку. Ума продовжує ініціацію Алексіса і на Родриґесі, і на Маврикії, і в Мананаві. Вона, колишня католицька черниця, так само як і чорношкірий стерновий, поєднує досвід християнської моралі з індуїзмом