Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса - Олександр Олександрович Лукін

Синєсвитенко зникав із дому на світанку: у нього були справи на заводі сільськогосподарських машин. Вечорами дорогою додому він десь зустрічався з Інокентьєвим, одержував від нього пайку для Олексія і незмінне розпорядження: чекати.

Ранками, перекусивши пайковою воблою і чаєм із сахарином, Олексій з Павкою вирушали в місто. Босоніж (чоботи, щоб зберегти, Олексій лишав удома) вони обійшли всю Одесу, побували в Лузанівці і на Ближніх Мельницях, перевірили занедбані особняки Французького бульвару, купалися на міському пляжі — Ланжероні, вудили рибу з бурих каменів Великого Фонтана.

Павка завжди носив у кишені саморобну волосінь, звиту з кінського волосу, і набір справжніх риболовних гачків — неоціненний на ті часи дар Інокентьєва. У жерстяній коробочці з-під монпансьє у нього ніколи не виводився запас дощових черв'яків. Траплялось, на вечерю вони приносили важкеньку в'язку бичків, а іноді улову вистачало навіть для «комерційних операцій» на ринку: бичків щастило вимінювати на крупи й макуху, з яких Синєсвитенко умів готувати смачні коржики на пахучому «нутряному» жиру з пайки Олексія.

За ці дні Олексій виходив Одесу вздовж і впоперек, вивчив не гірше першого-ліпшого старожила. Йому дедалі більше подобалось це чудове місто, на спекотних вулицях якого цвіли каштани, в тінистих садах панувала сонна тиша, і кожен будинок, особливо в центрі, хотілося розглядати окремо. І жителі Одеси теж подобалися йому. Він придивлявся до лузанівських рибалок, до робітників з Пересииу та Ближніх Мельниць, до балакучих господарок, що торгувались на ринку, і дедалі більше пересвідчувався в тому, що, незважаючи на всі труднощі, хвороби й нестачу продовольства, одесити не втратили жодної з тих якостей, якими вони завжди славилися: ні жвавості своєї, ні гуморку, ні твердої впевненості в тому, що рано чи пізно Одеса неодмінно діждеться кращих часів.

Він побачив й іншу Одесу — смердючі слобідки за Пересипом, таємні і явні притопи на Молдаванці. Там аж кишів кримінальний набрід. З настанням темряви притони вихлюпували його на вулиці. Але і вдень у місті було неспокійно…

Якось Олексій з Павкою ішли із порту, де того дня вудили рибу. У кожного було по в'язці бичків, і шлях їхній лежав на Привоз — галасливий і шахраюватий одеський ринок.

Було дві години, спека. На Пушкінській лише кілька перехожих в'яло чвалали в затінку платанів, що росли вздовж тротуарів. У підворітті наріжного будинку, біля Малої Арнаутської, прихилившись на лавці, спав у холодку літній двірник. Од вокзалу долинав стукіт коліс по торцевій мостовій: хтось їхав возом…

Крики пролунали несподівано й одразу ж зруйнували облудне враження, ніби в місті тиша й благодать. Перехожі пришвидшили ходу, поспішаючи далі відійти од небезпечного місця. Двірник прокинувсь і, крекчучи, поплентався глянути, що там скоїлося.

— Грабують когось! — сказав Павка, і очі в нього заблищали. — Гайда, дядьку Олекса, подивимося!

Як справжній одесит, він любив різні пригоди.

— Стій, — насупився Олексій. — Нічого лізти, адже у справі йдемо.

Павка вже давно помітив, що дядько Олекса не любить встрявати у вуличні історії, хоч нагод для цього було вдосталь: і на ринку, і в порту, і в слобідках за Пересипом.

Із-за рогу вийшов цибатий парубок у прим'ятій, косо насунутій на самі брови кепочці. На грудях у нього крізь сітчасту майку синім візерунком просвічувалась татуїровка. Він ніс на плечі великий вузол, з якого звисали край оранжевої скатерки і чорний рукав зимового пальта.

За парубком бігла напівроздягнена розпатлана жінка. Чіпляючись за вузол, вона кричала високим пронизливим голосом:

— Рятуйте, люди! Грабують!.. Чого ж ви дивитесь, люди!.. Рятуйте-е!..

Нальотчик відштовхував жінку вільною рукою і похмуро позирав на всі боки. Перехожі злякано відводили очі, удаючи, що все це їх цілком не обходить.

Олексій ткнув Павці свої бички:

— Ану потримай!..

Але втрутитись йому не довелося й цього разу. З підворіття великого сірого будинку в кінці вулиці виїхав на коні якийсь чекіст. Пізніше Олексій зміг добре роздивитися його. Це був кремезний, немолодий уже чоловік у розстебнутій шкірянці, під якою, б'ючи коня по боку, висіла дерев'яна кобура маузера. Кашкет він зсунув на потилицю, відкриваючи опуклий мокрий від поту лоб. Чекіст, видно, з першого погляду розібрався в обстановці і пустив коня риссю.

Почувши тупіт, парубок у сітчастій майці оглянувся. До чекіста було менше ніж квартал. Не роздумуючи, нальотчик кинув вузол і майнув до тротуару. Проте не встиг він ступити і трьох кроків, як на ньому, несамовито голосячи, повисла пограбована жінка. Він ледве одірвав її від себе і навідліг ударив кулаком в обличчя. Жінка, охнувши, упала на мостову, затискаючи долонями рота. Нальотчик побіг.

— Стій! — крикнув чекіст, ловлячи на ходу кобуру пістолета, що теліпалася. — Стій, стрілятиму!

Але бандит випередив його. Він шмигнув у двір наріжного будинку, біля воріт обернувся, і по Пушкінській шмагонув лункий револьверний постріл. Було чути, як з виском і дзвоном зрикошетувала куля від чавунного ліхтарного стовпа.

Чекіст неквапливо під'їхав до будинку, зіскочив з коня і широкою ходою ввійшов у підворіття.

Біля воріт — де тільки люди взялися? — миттю утворився натовп. Павка щодуху побіг туди, і Олексій, не втримавшись, подався за ним. Вони встигли якраз вчасно, щоб побачити завершення цієї події.

Стоячи у підворітті, поклавши маузер на зігнутий лікоть, чекіст вистрілив тричі, не поцілив.

Довгий і вузький двір кінчався кам'яним муром у зріст людини. Поряд був смітник. Нальотчик устиг скочити на нього і перемахнути через мур.

Чекіст сплюнув спересердя, ні на кого не дивлячись, пройшов крізь стрій глядачів, що розступилися, сів на жеребця, що смирно стояв біля тротуару, і поїхав.

— Ех, мазило! — зневажливо гмукнув Павка. — З такої гармати промазав! Та я б!..

— Сиди, стрілець! Багато ти тямиш! — сказав Олексій. — Гадаєш, легко поцілити, коли людина біжить?..

І потім вони всю дорогу обмірковували всякі способи стрільби з різних систем револьверів — дядько Олекса на цьому добре знався.

МІТИНГ «МІСТРАНУ»[7]

Через два дні йшли вони Рішельєвською вулицею і побачили біля Оперного театру скупчення підвід, візницьких прольоток і ручних візків усіх систем і розмірів. Двері театру були відчинені, в під'їзді товпився народ.

Павка, якого Олексій послав дізнатися, що там таке, повідомив:

— «Містран» мітингує. Ох, і крику!..

Олексій вирішив зайти поглянути.

Павка вже не раз бував у театрі на мітингах і знав у ньому всі ходи й виходи. Він упевнено провів Олексія на балкон другого ярусу. Вони вмостилися в порожній ложі збоку від сцени.

Театр був красивий. Витієваті ліпні орнаменти покривали бар'єри